Вертаючи до теми: затовкли абата Каппіца. Палками били, сокирами… Той Реневан не бив. Йно стояв і дивився.

І то вже все, що тогді трапилося, святий Трибунале, того Великого Вівтірка Року Божого 1428. Правду я туйка сказав, цілу правду й тілько правду, хай поможе мені Бог. Підпалили єретики наш костел і наш кляштор. Попідкладали вогонь під стодоли, під млин, під пекарню, під бровар. І пішли, а по дорозі Радковиці спалили, наше кляшторне село. А з нас, хто живий лишився, перш ніж піти, ряси поздирали. Тогді ще не знали-сьмо, нащо се роблять. То тілько пізніше стало відомо. Тогді, як сі розбійники на Франкенштейн напали…

* * *

— Що ви за їдні? — ревів вартовий з Клодзької брами. Біля нього з-за зубців визирали кілька інших, з готовими до пострілу арбалетами. — Ворота замкнені! Нікого до городу не впускаємо!

— Ми з Кам’янця! — запищав з-під чернечого каптура Жехорс. — Цистерціанці! Лісами втекли з різні! Монастир горить! Отвори браму, добрий чоловіче!

— Ще чого! Заборонено! Розумієш, монаху? Не можна!

— Та впустіть, ради Бога, — благально заволав Рейневан. — Брати во Христі! Єретики нам на п’яти наступають! Не лишайте на погибель! Не беріть нашої крові собі на сумління. Отворіть!

— А я знаю, хто ви? Може, поперевдягані гусити?

— Ми ченці, добрі та побожні християни! Кам’янецькі цистерціанці! Ряс не бачите? Отворіть, ради Бога живого!

Біля командира варти з’явився чернець, судячи з ряси, божогробець.

— Якщо ви справді цистерціанці з Кам’янця, — крикнув він, то скажіть: як звати вашого абата!

— Миколай Каппіц!

— Який кантик співають на laudes в неділю та свята?

Рейневан і Бісклавре подивилися один на одного з дурним виразом обличчя. Ситуацію врятував Шарлей.

— Кантик Трьох Молодиків, — упевнено заявив він. — Себто Benedicite Dominum.

— Заспівайте.

— Що?

— Співати! — гаркнув вартовий. — І голосно! Бо вас, курва, стрілами нашпигуємо!