Краловец довго дивився на транспарант, довго і вперто, немов розраховував на те, що літери складуться якось інакше. Врешті-решт відвернувся, знайшов поглядом Рейневана.

— Кам’янець, ти казав? Монастир цистерціанців? Багатий монастир цистерціанців. Так ти казав?

— Так казав.

— Ну то… — Краловець ще раз поглянув на Клодзько, трохи ніби з тугою. — Ну то що ми чекаємо? Ходімо.

* * *

“Et sic Orphani, — записувало на пергаменті скрипуче перо, — a Cladzco feria II pasce recesserunt” ^{44}.

Літописець поставив крапку, відклав перо, застогнав, випростав зболену спину.

Літописання вичерпувало.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

у якому певні події з періоду, що безпосередньо передував Великодню 1428 року, згадують учасники, очевидці та хроністи. І знову невідомо, кому вірити.

Ім’я моє, Святий Трибунале, — брат Зефірин. З кам’янецького кляштору цистерціанського ордену. Прошу велебних отців вибачити мені сконфуженість, се ж бо, як-не-як, перший раз перед Курією стаю… Хоч і йно для того, аби скласти testimonium[248] та все-таки…

Так-так, авжеж, уже переходжу до справи. Значиться, до того, що трапилося в кляшторі того трагічного дня, у Великий Вівтірок Року Божого 1428. І що я на власні очі бачив. І тут під присягою визнаю, хай мені допоможе… Слухаю? По суті? Bene, bene[249]. Уже говорю.

Наші монастирські брати почасти вже повтікали раніше, у суботу перед тією неділею посту, коли Господові співають Judica me Deus[250] — коли-то єретики палили Отмухов, Пачкув і Пом’янув. Заграву тогді вночи на півнебосхилу бачили-смо, а на світанні сонце ледве-ледве потрафило пробитися через дими. Тогді, як я вже був сказав, у декого fraters[251] дух підупав, утікли, стілько йно взявши, скілько у дві руці взяти потрафили. Лютував абат, боягузами їх обзивав, карою Божою страхав, та якби був знав, до чого йому прийдеться, то був би сам перший утік. І я теж, не збрешу перед Святим Трибуналом, був би втік, тілько-от не мав куди. Я з народження ломбардець, з міста Тортони, а прибув у Шльонськ з Альтенцелле, найперш до Любйонжа, а з любйонжського кляштору потрапив до Кам’янця… Га? Від теми не відходити? Bene, bene, уже підходжу. Уже говорю, як воно було.

Незабаром post dominican Judica quadragesimalen чуємо від утікачів: відступили геть єретики, пішли кудись на Гродкув. Ну то всім зразу полегшало, гайда до костелу, перед вівтар, гуп ницьма на підлогу, gratias tibi, Domine, дякуємо тобі, великий Боже. Аж тут знову крик, вереск: кажуть, ідуть нові прихильники Гуса-сатани, Сиротами звані, йдуть від Клодзька. Бардо вогнем попалили, уже вдруге, другий раз сей нещасний град палять. У нас зразу надія — а ну як боком пройдуть, може, на Франкенштейн підуть, головним вроцлавським трактом, може, не захочеться їм на Кам’янець повертати. Тож гайда до костелу, і нумо молитися за це: Sancta Maria, Mater Christi, Sancta Virgo virginum, libera nos a malo, sancte Stanislaus, sancta Andrea, orate pro nobis…[252] Але ніц не дали наші молитви, видко, зажадав нас Господь випробувати, як Гіоба, аби ми… Ага, так, знаю. Не відходити від теми.