— Усе… маю? — перепитав він, ковтаючи сльози. — Шпачку… Заглянь ще раз…

— Маєш, усе маєш, — заспокоїв його Шпачок. — І вже майже не кровоточиш. Витримай. Оно вже біжить сюди монах з бинтами, зараз тобі кулю із дупи витягне. Та витри ти сльози, бо люди дивляться.

Однак захисники Клодзька не дивилися, їх не цікавили ні сльози, ні кривава діра в задниці Парсіфаля фон Рахенау. Вони були тим, що вигукували на стінах тірумфіальне “віват!”. Пана Путу з Частоловиць і пріора Фогсдорфа носили на руках.

— Адже ж я ношу, — раптом простогнав Парсіфаль, — на шиї посвячений ринграфик[245] з Богородицею… У ченців купив… Він мав мене від вражих куль оберігати! То як це воно так?

— Заткнися, зараза…

— Мав мене оберігати! — завив хлопець. — То як же воно? Що це за…

— Заткнися, — просичав Шпачок. — Заткни писок, бо біда нам буде.

* * *

Перо скрипіло.

“Свідки dicebatur, як Кралович, capitaneus Orphanorum, мужнім опором захисників розлюченим бувши, наказав своїм спеціальним крикунам, званим Stentores, під мурами гучно волати і захисникам страшними муками грозити, якщо град не здадуть, horror хотів через сей clamor у них викликати. Бачачи, як марне се починання, постав білого полотна взяти наказав і на оному великий напис учинити, словами: ЗДАТИСЯ АБО СМЕРТЬ і його захисникам demonstrare, на тім відтинку мурів, що його prior Henricus et fraters canonici regulares боронили, котрі читати вміли. Одначе ж prior Henricus, Гектор клодзький, мужнього бувши серця, не злякався. Братам наказав також постав полотна взяти й на нім на зневагу реченим вікліфістам написати: BEATA VIRGO MARIA ASSISTE NOBIS”[246].

* * *

— Що? — забурчав Ян Колда. — Що вони там набазграли?

Бразда з Клінштейна пирснув. Їра з Ржечиці зареготав. На полотні, яке вивісили на стінах захисники, що верещали та горлали “віват!”, виднівся намальований великими літерами напис:

DEINE MUTTER DIE HUR[247].