Вони марширували на Стшелін і Зембиці, досить швидко, трохи, навіть, грабували. Щиро кажучи, вже мало що лишалося грабувати. Ян Колда з Жампаха, якого залишили з залогою у шленжанському анклаві, не сидів без діла в замку, часто виїжджав, плюндрував усе, що можна було сплюндрувати, і палив усе, що займалося. Ксьондзи та ченці, що теліпалися там і сям на придорожніх деревах, швидше за все, теж мали бути записані на рахунок Колди, хоча не можна було виключити й ініціатив знизу місцевої сільської громади, яка часто користалася нагодою, щоб розрахуватися з плебаном або монастирем за давні образи. Рейневан тремтів від страху за Білий Костел, покладав надію на угоду, укладену з патриціатом Стшеліна і князем Олави. І на густі ліси, що ховали монастир.

Вигляд Зембиць, що викликав спогад по Аделю та князя Яна, подіяв на нього, як червона плахта на бика. Він спробував порозмовляти з Прокопом, сподіваючись переконати його порушити угоду з Яном і напасти на місто. Прокоп не хотів слухати.

Усе, чого він досяг, — це дозволу приєднатися до кінноти Добка Пухали, яка непокоїла околицю вилазками. Прокоп не заперечував. Йому Рейневан уже не був потрібен. А Рейневан зганяв злість, палячи разом з поляками села й фільварки під Зембицями.

П’ятого травня, наступного дня після святого Флоріана, до гуситського табору приїхало дивне посольство. Кілька багато вбраних городян, кілька духовних осіб високого рангу, кілька лицарів, зокрема, судячи з гербів, Цедліц, Рейхенбах і Больц, до того ж якийсь польський Топорчик. Усе це товариство протягом кількох нічних годин вело секретні переговори з Прокопом, Ярославом з Буковини і Краловцем у єдиному вцілілому будинку фільварку цистерціанців. Коли на світанку Прокоп давав наказ виступати, усе з’ясувалося. Було укладено наступні угоди. Після Яна Зембицького, Бернарда Немодлінського та Людвіга Олавського свої маєтки вирішили рятувати договорами Гелена Ратиборська, Пшемко Опавський, Казко Освенцимський і Болько Цешинський.

Ці переговори зі шльонськими князями посилили серед війська плітку, що це кінець рейду, що настав час повертатися. Ходили чутки, що похід на Нису, який наказав Прокоп, буде продовжено до Опави, а звідти військо рушить прямісінько на Мораву, на Одри.

— Може бути, — підтвердив чутку Добко Пухала, коли його запитали, — що на Зелені Свята вже будемо вдома.

— У такому разі, - додав він, підморгнувши Рейневанові, - варто було би ще щось запалити, га?

* * *

Небо затягло чорними хмарами, віяв холодний вітер, часом мрячив дощ, гострий, мов голочки. Погода явно впливала на пісні, що їх підспівували поляки.