Ютти він не мав нагоди побачити. Її тримали в одному із закритих возів, не дозволяли вийти. Під час їзди сам князь кілька разів під’їжджав, зазирав під плахту. Кілька разів до возу зазирнув і Стінолаз. Рейневан тремтів у передчутті найгіршого.

Швидко з’ясувалося, чому і навіщо постій, і саме під дубом. На край села почали з’їжджатися вершники. Лицарі в повних обладунках. У більш або менш численному супроводі зброєносців, стрільців і пахолків.

Гостей вітав Гинче фон Боршніц, маршал князя. Сам Ян Зембицький тільки надимав губи, мінімальними рухами голови давав знати, що зволив помітити сповнені шаноби поклони. Тільки один з лицарів заслужив у Яна трохи більше агенції[313]. На його щиті було зелене яблуко, пробите трьома мечами. Герб роду Фуллштейнів.

— Вітаю, панове, — зволив нарешті заговорити князь Ян. — Я вдячний тим, кому ви служите, що вас на моє прохання прислали посланцями. Дякую й вам за труд. Вітаю на моїх землях. Вітаю Опаву і глубчицьке князівство в особі шляхетного пана Фуллштейна. Вітаю вроцлавське єпископство і град Гродкув в особі пана старости Танненфельда. Вітаю Вроцлав, вітаю Свидницю.

Названі відповідали поклонами. Посланці Вроцлава не носили знаків, але в одному з них Рейневан зі здивуванням упізнав раубрітера Гайна фон Чірне. Свидницю представляв лицар, який носив у гербі срібний багор Оппельнів. Посланець єпископа, гродкувський староста Танненфельд, мав біля сідла щит, розсічений на чернь і золото, із зеленим рутовим вінком, який нагадував герб асканської династії.

— Про причину, чому світлий князь вас викликав, — звернувся до зібраних Гинче Боршніц, — шановні панове, мабуть, здогадуються. Чеські єретики знову напали на наші землі. Знову загрожують місту Клодзьку. І знову, порадивши собі з Клодзьком, посунуть на нас. Тож пора зібрати сили. Вчинити опір!

— З Клодзьком гусити собі не порадять, — оцінив посланець Свидниці, Оппельн з багром на щиті. — Пан Пута з Частоловиць укріпив град, залогу має сильну й бойову. Зрадою його теж не візьмуть, бо гуситських шпигунів повиловлював, як раків. Тепер їх бере на муки та по одному страчує, і навіть нашого свидницького ката для цього найняв. Багато, кажуть, хе-хе, має майстер з гуситами роботи.

— А ми, — підкрутив вус Боршніц, — маємо завдяки цьому добру інформацію. Знаємо про ворога досить! Ви щось хотіли на це сказати, зацний пане Рейбніце?

— Тілько то, — сказав посланець із Вроцлава, супутник Гайна фон Чірне, — що відомості про гуситів не є ні таємними, ні йно вам доступними. Усі знають про них усе. Їх веде Ян Краловець з Градека, ми його вже знаємо. Під ним дві сотні кінних, якихось три з половиною тисячі піших і двісті возів з артилерією. Про що ми тут будемо нараджатися, здогадуюся. І запитую: чи ж зберемо ми силу, здатну з Краловцевою помірятися?