З канави по другий бік підводиться Гельфрад фон Стерча. Без голови. Голову він тримає під пахвою.
— Ти клявся, — говорить голова. — Ти дав verbum nobile, слово шляхтича. Ти повинен нею пожертвувати. Я пожертвував… собою. Я виконав обов’язок. Я поклявся йому… Hodie mihi, cras tibi… Hodie mihi, eros tibi…
Копита б’ють об землю. Рейневан галопує, похилившись у сідлі. Десь тут має бути село Баумгартен. Але його нема. Є голі столітні дерева, дикий ліс, зимова пуща.
— Ви були гарною парою, — волає з-за дерева зеленошкіра істота, очі якої світяться, як фосфор. — Joioza і bachelar. Були! Були!
— Камінь на шанець! — виють, піднімаючись із бурелому, бліді віхти. — Камінь на шанець!
З-за стовбурів показуються альпи, високі, темношкірі та біловолосі альпи зі шпичастими вухами.
— Tempus odii, — напливає на нього їхній настирливий, добре чутний шепіт. — Tempus odii, час ненависті…
Тут має бути село Буковчик. Його нема.
— Нова Ера! — кричить, вискакуючи, як з-під землі, Крейчірж, проповідник Сиріток. Він весь залитий кров’ю, кривавить з відрубаної вище ліктя руки й зі страшної рани на голові.
— Нова Ера! А старий світ хай загине у вогні! Пожертвуй нею! Пожертвуй нею для діла!
— Камінь на шанець! Камінь на шанець!
— Настане Царство Боже! — виє Крейчірж. — Справжнє Regnum Dei! Затріумфуємо! Істинна віра тріумфує, неправедності настане кінець, світ зміниться! Щоби так сталося, ти повинен нею пожертвувати!
— Ти повинен нею пожертвувати!
По схилу пагорба довжелезним, безкінечним походом-хороводом спускається Totentanz, danse macabre. Сотні вбраних у порвані савани мертвяків витанцьовують і скачуть, вихиляються у диких та гротескних па. Майорять і тріпочуть пообтріпувані хоругви та прапори. Гримлять пекельні барабани. Чути торохтіння кісток, клацання зубів. І дикий хорал, який виводять скрипучі голоси:
A zákona jeho!
Над труп’ячим воїнством кружляють і каркають тисячі ворон, воронів і галок. Вітер доносить огидний трупний сморід.
Торохкотять кості, клацають зуби. Звучать верески й пекельне виття. І пісня.