* * *

Сирітки були на марші. Покинувши постій під Ренгерсдорфом, армія Краловця йшла на північ. “Вони йдуть прямісінько в долину Сьцінавки, — подумав він. — Мені не треба їх намовляти, не треба переконувати, вони й без моєї участі роблять точнісінько те, чого хотів князь Ян. Невже це Божий знак? Мені не треба нічого робити. Я нікого не зраджу. Принаймні діями. Просто мовчатиму. Приховаю, що сталося. Ютта буде врятована…”

Колона, яку з флангу охороняли вершники та піхотинці, мала завдовжки чи не з півмилі — до її складу входило, на око, десь зо сто п’ятдесят бойових возів і з півсотні транспортних, які називалися спижними[319]. Минуло трохи часу, поки патруль довіз Рейневана до гейтманів. Аж у голову колони, яка була вже далеко за Шведельдорфом.

— Рейневане! — Ян Краловець з Градека справляв враження сильно здивованого. — Ти живий? Казали, що тебе в Клодзьку пан Пута замучив. Що ви потрапили йому до лап, ти і Жехорс… Яким чудом…

— Не час про це, брате. Не час.

— Розумію, — обличчя Краловця взялося льодом. — Говори, з чим прибув.

Рейневан глибоко вдихнув. “Ютто, — подумав він. — Ютто, вибач”.

— Ян Зембицький іде на вас з півночі з тисячею важкоозброєної кінноти. Вони збираються вдарити на вас на марші. Зробити вам друге Крацау.

Краловець зціпив зуби, почувши цю назву. Інші гейтмани злегка зашуміли. Серед них був Ян Колда з Жампаха. Був Матей Шалава з Ліпи. Був іще один, схожий на Матея і з таким самим гербом, а отже, поза сумнівом, його брат Ян. Був Бразда з Клінштейна, який сидів на великому лицарському сивому коні, як завжди, з родовими остеревами Роновичів. Був знайомий Рейневанові з вигляду Вілем Єнік з Мечкова, гейтман Літомисла. Був Пйотр з Ліхвіна, якого звали Поляком, теперішній комендант захопленого навесні замку Гомоле. І саме чорний як ворон Пйотр Поляк озвався першим.

— Що ще, — запитав він злим голосом, — тобі наказали передати Зембицький і Пута? До чого ти маєш нас схилити?

— Мав, — з притиском відповів Рейневан, повернувшись обличчям не до поляка, а до Краловця. — Я мав схилити вас якраз до того, що ви зараз робите. До маршу на північ, у долину Сьцінавки. Ви самі лізете в засідку, Янові Зембицькому просто в пащу. Якби я був провокатором, як натякає пан з Ліхвіна, мені вистачало б мовчати. А я вас попереджаю. Рятую вас від катастрофи й загибелі. Ви навіть не знаєте, чого мені це коштує. Якщо ви вважаєте мене шпигуном, вбийте. Більше я не скажу ні слова.

— Це Рейневан, — сказав Бразда з Клінштейна. — Це один з нас! І він же нас застерігає. А що він мав би досягти тим, що він нас застерігає?