— Ти неуважно слухаєш мене, Філіп. Я зовсім не пропоную піддавати його тортурам — а лише полякати. Він же слабак і відразу розколеться, варто показати йому кліщі для виривання нігтів. Ми запротоколюємо його зізнання в двох примірниках, один з яких вручимо королю, а інший — верховному судді Сенату ґрафові де Сан-Себастьяну. Тоді віконтові ніяк не уникнути суду; і навіть якщо потім король його помилує, заміж за нього Марґарита не вийде.
— Не вийде, — луною відгукнувся Філіп.
— Я ж бо й кажу…
— Ти не зрозумів мене, Ернане. Я сказав:
— І мені це не подобається, — підтримав Філіпа Симон.
— А я згоден з Ернаном, — рішуче оголосив Ґастон.
Філіп здивовано втупився в нього.
— Як?! Ти упадаєш за Геленою, яка душі в своєму братові не чує, і, по ідеї, мав би підтримати той варіант наших дій, що дає Рікардові шанс викрутитися…
— А проте, я підтримую Ернана.
— Ну що ж, воля твоя. Однаково це нічого не міняє. Наші голоси розділилися порівну, а отже, остаточне рішення залишається за мною. І я…
— Стривай, Філіпе, — зупинив його Ернан. — Не квапся з висновками. Симон ще не висловив своєї думки. Він лише сказав, що йому це не подобається. — Ернан із суворістю судді поглянув на Біґора. — Але клянуся Марією… гм… Пречистою Дівою Марією клянуся, подобається йому це чи ні, а він таки підтримає мою пропозицію.
Симон потупив очі і тихо промовив:
— Так, я підтримую Ернана… Але мені це не подобається…
— Шантажист! — досадливо буркнув Філіп. — Хотілося б мені знати, на чому ти впіймав Симона…
— Ну, то що? — з неприхованим тріумфом запитав Ернан. — Послухаєшся своїх
— Гаразд, лисице хитрюща, — приречено сказав Філіп. — Цього разу ти переміг. Ми слухаємо тебе.
— Отож, — почав Шатоф’єр, — в чотирьох милях від Кастель-Бланко є невелике містечко Санґоса… До речі, Філіпе, твій Ґоше надійна людина?