— Але чому? — озвався Симон. — Чому вони хочуть убити Марґариту?

Ґастон з гучним стогоном видихнув.

— Невже тобі не втямки, що після Марґаритиної смерті наступником престолу стане ґраф Біскайський?

— Ну… Це я розумію. Справді розумію, Ґастоне, і не дивися на мене такими очима. Мені йдеться не про ґрафа, а про віконта Іверо. Чому він хоче вбити Марґариту? Він же любить її.

— Від любові до ненависті один крок, дитинко, — поблажливо відповів Ернан. — Віконт не просто любить її, він любить її шалено і, видно, остаточно стратився розуму, коли вона знехтувала ним. Він витратив на подарунки їй величезні гроші, по самі вуха загруз у боргах, євреї-лихварі зацькували його, вимагаючи негайно розплатитися за векселями. На нього розгнівалися батьки. Як мені стало відомо, ґраф Іверо навіть погрожував позбавити його спадку, а тут іще й Марґарита послала його подалі й кинулася на шию Філіпові. — Ернан важко зітхнув. — Словом, було від чого збожеволіти. Я розумію його, співчуваю — але не виправдовую. Не люблю слабодухих людей, часом вони здатні на такі вчинки, що аж моторошно стає. Перше, що утнув Рікард Іверо, отримавши відставку, це спробував накласти на себе руки. Але тут йому недоречно завадив ґраф Біскайський…

— Звідки ти знаєш?! — здивувався Філіп. — Це ж трималося в найсуворішій таємниці.

— Я знаю все, що мені належить знати, — самовдоволено відповів Ернан. — Так от, судячи з усього, ґрафові вдалося переконати кузена, що не варто вбивати себе. Мовляв, значно краще і приємніше буде помститися кривдниці, убивши її саму.

Філіп задумливо кивнув:

— Все сходиться. Абсолютно все. Навіть те, чому Рікард Іверо не взяв із собою камердинера — щоб не було зайвих свідків. А вчора я розмовляв з Марґаритою… — Тут до нього прийшло розуміння ситуації, він різко схопився на ноги і вп’явся в Ернана гнівним поглядом. — І ти весь цей час мовчав?! Нікому нічого не сказав?!

— Ні, нікому.

Філіп гепнувся в крісло й обхопив голову руками.

— Боже милостивий! Три тижні зловмисники готували замах на наступницю престолу, а цей… цей жирний кабанисько спокійно собі пиячив і обжирався.

— Цей жирний кабанисько, — поважно промовив Ернан, анітрохи не образившись, — упродовж трьох тижнів разом зі слугами стежив за підозрюваними і зібрав неспростовні докази їхньої провини. Крім того, вищезазначений кабанисько встановив, що до змови причетні ще, як мінімум, чотири особи.

— Хто?

— Канцлер ґрафа Біскайського, Жозеф де Мондраґон, двоє слуг і колишній домініканський чернець, брат Ґаспар.

— Дуже мило, — буркітливо мовив Ґастон. — І що ж далі?