— Тому я не стану переказувати всю нашу розмову, а лише коротко повідомлю те, що стосується справи. Отже, перше. Марґарита вирішила вийти заміж за ґрафа Шампанського…

— Щиро йому співчуваю, — вставив Ґастон і негайно отримав від Шатоф’єра обіцяного щигля.

— Але, — продовжував Філіп, — вона закохана в свого кузена Іверо.

— Що ти кажеш! — це вже не стримався Ернан. Вражений почутим, він не звернув ніякої уваги на щигля, якого не забарився повернути йому Ґастон. — Вона його кохає?

— Гаразд, скажу інакше: він їй дуже дорогий. Та коли хочете знати мою власну думку, то після вчорашньої розмови з Марґаритою я переконаний, що вона справді закохана в нього і дуже хоче помиритися з ним. Однак він відкидає будь-які компроміси і твердо наполягає на шлюбові, як неодмінній умові примирення.

— Нічого не розумію, — знизав плечима Симон. — Якщо вона закохана в віконта Іверо, чому тоді виходить за ґрафа Шампанського?

— Я також не розумію, — щиро визнав Філіп. — Учинки жінок часто не піддаються ніякому логічному поясненню. І тому я не впевнений, що Рікарда Іверо чекає страта чи бодай в’язниця.

— А що, по-твоєму, подружнє ліжко? — уїдливо спитав Ґастон.

— Це не виключено. Зрештою, Рікард Іверо не злочинець, а шаленець. Він просто з’їхав з глузду через Марґариту, і ґраф Біскайський вирішив скористатися з його божевілля, щоб чужими руками тягати каштани з вогню. От він і є справжній злочинець, безжалісний і холоднокровний.

— Ти думаєш, що принцеса може подарувати віконтові Іверо замах на свою особу?

— Такий варіант я зовсім не відкидаю. Марґарита жінка парадоксальних рішень. Довідавшись про все, вона може без зайвих розмов учепитися йому в горлянку, але може й кинутися йому на шию, до глибини душі зворушена таким палким коханням, готовністю швидше вбити її, ніж поступитися будь-кому іншому.

— Ти не жартуєш?

— Аніскілечки. Як я зрозумів, Марґарита панічно боїться втратити Рікарда Іверо, але ніколи не розглядала цю перспективу всерйоз. Навіть спробу самогубства вона сприйняла як звичайний шантаж з його боку. Проте останнім часом її почали мучити погані передчуття — як виявилося, не марні. І вчорашню розмову зі мною вона завела з таємною надією, що я зумію переконати її змінити своє рішення щодо заміжжя.

— Цебто вона хотіла, щоб ти умовив її вийти за віконта Іверо?

— Саме так. Але я не став цього робити. Навпаки, доклав усіх зусиль, щоб вона не передумала.

— Чому? — запитав Симон.

— А тому, дитинко, що мене не влаштовує шлюб Марґарити з Рікардом Іверо; мені ні до чого зміцнення королівської влади в Наварі. Та й узагалі, я не розумію, навіщо вона існує, ця Навара — штучне утворення, зліплене з кастильських і ґалльських земель.