— Чого?

— Твоїх дурних коментарів.

— Але ж і казка дурна. Я ніяк не збагну, в чому її сенс.

— Та в тому, що принцеса виявилася сущою жабою… То пак, жаба виявилася найсправжнісінькою принцесою.

— На що ти натякаєш? — грізно запитала Марґарита.

— Ні на що! Ні на що я не натякаю! — закричав Тибальд і перекинув її навзнак. — Просто жаба, з якою одружився Бовдур, була зовсім не жабою, а зачарованою красунею-принцесою. У кінці казки Жоанчик звільнив її від лихих чарів, і зажили вони щасливо, стали народжувати дітей…

— До чого ти все це ведеш?

Тибальд жадібно поцілував Марґариту в губи.

— А до того, що я не Бовдур. Я не виходив у чисте поле і не пускав стрілу навмання. Але я врятував від розбійників пришелепуватого Ґотьє і дав йому арбалета, з якого він згодом вистрілив просто у вікно королівського кабінету, чим перешкодив своєму батькові віддати тебе заміж — подейкують, що за Красунчика. Філіп Аквітанський, звісно, не лихий чаклун, та мені все одно, лихий він чи добрий, це неістотно. Головне, що я, саме я, опосередковано через Ґотьє, врятував тебе від цього шлюбу.

— Звільнив від лихи чарів, — задумливо додала Марґарита і раптом здригнулася всім тілом. — Боже милостивий! Боже… Як мені тоді пощастило! — Вона ривком притислася до Тибальда. — Яке щастя, що я не вийшла за Красунчика!… І все ти, ти! По суті, це ти врятував мене від нього.

— Ти дуже боїшся його? — запитав Тибальд, украй вражений її запалом. — Чому?

— Він страшна людина… Ні, взагалі він гарна людина — та лише як друг. А якби я стала його дружиною… Бр!… Краще забудьмо про нього.

— Гаразд, забудьмо. Продовжимо розмову про нас.

— А нам немає про що розмовляти, Тибальде, — сумно промовила Марґарита. — Я вже все вирішила.

Тибальдове серце тьохнуло. З тремтінням у голосі він запитав:

— І який буде твій вирок?

— Твоя дурна казка переконала мене. Я скорюся своїй долі.

— Цебто…

— Незабаром ми одружимося. Сподіваюся, ти готовий до весілля?

Тибальд випустив Марґариту з обіймів і знесилено поклав голову на подушку поруч з її головою.