— Схоже, що є. Але я прошу у вас, пані, ще хвилину на роздуми. Мені треба угодити нові факти з моїми припущеннями і дещо уточнити для себе. — Оскільки дами не заперечували, Ернан трохи помовчав, збираючись з думками, потім заговорив: — По-моєму, все сходиться. Більш того, розповідь пані Бланки і реакція на це дона Фернандо дозволяють мені вже не припускати, а стверджувати. Отже, не підлягає жодному сумніву, що дон Фернандо змовився з Інморте убити свого брата, щоб посісти його місце на престолі. Безсумнівно також і те, що він розповів ґрафові Біскайському про свої плани.

— Але навіщо? — запитала Марґарита.

— Навіщо? — повторив Ернан, дивлячись на Бланку. — Якщо я не помиляюся, дон Фернандо, хоч і рідкісний інтриґан, людина досить наївна, не відзначається особливим розумом і не вміє тримати язика за зубами.

Бланка кивнула:

— Це вельми влучна характеристика, пане ґрафе. Фернандо такий. Зрозуміло, він не став би звіряти свої таємниці першому-ліпшому, але вони з Александром здружилися ще минулого року в Толедо…

— І я підозрюю, — додав Філіп, — що ґраф Біскайський також і соратник Фернандо по таємному братству єзуїтів.

— Як же так? — здивовано відгукнувся Симон. — Вони ж обидва одружені. Як вони можуть бути єзуїтами?

Бланка і Марґарита одночасно поглянули на нього — одна з подивом, інша з похмурим замилуванням.

— Якби тут був Ґастон, — вимушено всміхаючись, промовив Філіп, — він сказав би: „І за кого тільки я віддав свою єдину сестру!“

Бланка взяла Симона за руку і терпляче пояснила:

— Філіп просто-напросто мав на увазі, що як мій брат Фернандо, так і мій чоловік якимсь чином пов’язані з Інморте.

— І це дуже істотно, — відзначив Ернан. — В іншому разі моя теорія виявиться неспроможною. Проте я впевнений, що не помиляюся — таким типам, як ґраф Біскайський, пряма дорога в посіпаки Інморте. І до речі. Ґабріель де Шеверні розповідав мені, що коли на турнірі Хайме де Барейро викликав ґрафа на поєдинок, у того був такий здивований вираз обличчя, ніби він не міг повірити своїм очам: мовляв, як же так, друг Хайме хоче битися зі мною! А ґраф де Барейро, на мою думку, просто вибрав собі найслабшого супротивника, щоб без особливих зусиль перемогти його і посісти його місце… Та гаразд, переходжу до справи. Отже, дон Фернандо прибув до Памплони того ж дня, коли прибули ми, і відразу ж похвастався ґрафові Біскайському, що за три місяці він стане королем Кастилії та Леону.

Бланка спрямувала на брата такий лагідний погляд, що той весь зіщулився.

— А наступного дня, — тим часом продовжував Ернан, — ґраф запросив дона Фернандо прогулятися з ним на ристалище і там повідомив йому, що буцімто ґрафівна Жоана підслухала їхню вчорашню розмову і тепер погрожує викриттям. Вона, мовляв, вимагає, щоб дон Фернандо признався у всьому дону Альфонсо, і дає йому час на роздум — орієнтовно, до закінчення свят…