— Як це нічого?

— А отак. Він сам себе покарав… Бланко, прошу тебе, не треба про Рікарда.

Вони знову замовкли і мовчали так до приходу Ернана. Той повернувся сам, без Ґастона.

— А де кузен д’Альбре? — насамперед спитала Марґарита.

— Я наказав йому від вашого імені підняти на ноги ґарнізон і прочесати весь замок та його околиці. Ґраф Біскайський не міг далеко втекти.

— Ви його упустили?

— Так, ми прийшли надто пізно.

— Але хоч що-небудь знайшли?

— Авжеж, моя принцесо. Ми багато чого знайшли… Та про все по порядку. — Він гепнувся на канапу поруч Фернандо і поплескав його по плечу. — Боюся, приятелю, ваш спільник здорово підставив вас.

— Як це розуміти? — спитала Бланка.

— Зараз поясню, пані. Але передусім — чим закінчилася ваша бесіда з ґрафівною? Якщо я не помиляюся, їй зовсім нічого не відомо.

— Помиляєтеся, ґрафе. Дещо вона знає.

— Ага… І що ж?

Бланка кинула на брата спопеляючий погляд.

— Виявляється, Фернандо, разом з єзуїтами, готує замах на життя Альфонсо. Вони розробили план його отруєння.

— Чорти лисі? — вилаявся Філіп.

— Господи Ісусе! — бліднучи від жаху, промовив Симон.

Марґарита пробурмотіла щось про Пречисту Діву Памплонську, нагородивши її не надто улесливими епітетами.

— Це правда… кузене? — спитала вона у Фернандо, насилу промовивши останнє слово.

— Я не збираюся коментувати слова цієї сучки, — злобно огризнувся той, невідь кого маючи на увазі — Бланку чи Жоану.