— А як Жоана? — запитала Марґарита.

— У неї істерика. Та вона вже потроху заспокоюється.

— І ти залишила її саму?!

— Ні. З нею пан Гамільтон.

— Гамільтон? А він тут до чого?

Бланка зітхнула:

— Це буде ще один скандал, вірніше, скандальчик. Жоана збирається за нього заміж.

— Отакої! — Марґарита ненадовго задумалася, а потім махнула рукою. — Ну, й нехай собі одружуються, мені це байдуже.

Філіп і Бланка здивовано перезирнулися.

„Щось трапилося,“ — зрозуміли вони.

— І ти не заперечуватимеш? — запитала Бланка.

— А чому я маю заперечувати? Мені цей мезальянс лише на руку. Адже коли Александра стратять, Жоана стане ґрафинею Біскаї, і для мене було б значно гірше, якби вона вийшла, скажімо, за віконта де Сан-Себастьян.

— Зрозуміло, — сказала Бланка, втім, ніскільки не переконана таким арґументом. — До речі, Філіпе, ти згадував про боргові розписки. У чому, власне, річ?

Філіп коротко розповів їй про те, як у пакеті, що, за припущенням Шатоф’єра, мав містити певні компрометуючі Рікарда Іверо документи, виявилися його боргові розписки.

— З виразу обличчя Фернандо було ясно, що Ернанова здогадка вірна, — підсумував він. — Особисто я не маю щодо цього жодних сумнівів. Та на видок цих векселів у нього аж щелепа відвисла. Очевидячки, ґраф Біскайський задумав якусь хитромудру гру і в останній момент підмінив пакет.

— Ага. І пан де Шатоф’єр з паном д’Альбре, як я розумію, подалися в покої Фернандо — перевірити, чи немає там ґрафа?

— Гадаю, що так.

Якийсь час вони мовчки чекали на Ернана й Ґастона. Бланка простягла Філіпові руку, і він стиснув її в своїй руці. Марґарита кусала губи і глибоко дихала носом. Фернандо тупо дивився собі під ноги.

— Кузино, — першою обізвалася Бланка. — Що ти робитимеш з Рікардом?

— Нічого.