Ага! Оце мені спала на думку одна чудова ідея! Що як я приїду до тебе в листопаді, побуду з тобою два-три тижні, а коли наше товариство залишить Памплону і вирушить до Рима, я приєднаюся до нього вже в Барселоні і сяду разом з ними на корабель. Здається, непогана ідея, і, мабуть, я так і вчиню. Тільки спершу треба порадитися з татком і Філіпом, а також з Ґастоном — може, він погодиться поїхати зі мною.

А втім, ні, навряд чи він погодиться. У нього свій клопіт, він, до твого відома, теж закохався — правда, не в саму панночку Гелену, а в ґрафство Іверо, спадкоємицею якого вона стала після смерті свого брата. Але про це — ні слова, ні півслова, Амеліно. Нікому, навіть матінці. Річ у тім, що твій брат (і це серйозно!) хоче розлучитися з Клотильдою, щоб оженитися на ґрафівні Іверо. Без жартів! І Філіп (треба ж!) має намір підтримати його. Він пообіцяв Ґастонові, що умовить нашого архієпископа знайти який-небудь формальний привід для розірвання шлюбу. Тільки мовчи, заклинаю тебе. Я нишком підслухав їхню розмову, вони не знають, що я щось знаю про їхні плани. А коли я розповів про підслухану розмову Ернанові, то він сказав, що нічого тут дивуватися. Філіп, мов, накидає оком на Навару, хоче в майбутньому приєднати її до Ґаллії, зберігши, проте, за Марґаритою титул королеви, отож твій брат, як ґраф Іверійський, стане йому в пригоді.

Ось що я скажу тобі з цього приводу, Амеліно: у Філіпа надмірний апетит до влади, диви ще подавиться. Либонь, хоче стати другим Філіпом Войовником, та, боюся, він так і залишиться Красунчиком. Проте Ернан зі мною не згоден, він каже, що Філіп має рацію, що всі землі, де люд розмовляє ґалльською і французькою, мають увійти до складу Ґаллії, Великої Ґаллії. Не знаю, може, це й так, Ернанові видніше — я ж у політиці нічого не тямлю і нею не цікавлюся.

Оце, мабуть, і все, Амелінко. Закінчую вже писати, щоб устигнути віддати листа гінцеві, якого спорядив до Тараскона Філіп з розпорядженням про переселення — так буде значно швидше, ніж посилати його із звичайним поштовим кур’єром. А якщо я забув тобі щось написати, то напишу про це наступного разу, і то незабаром.

Цілу тебе, кохана, поцілуй від мене маму, нашого маленького Філіпа, мою сестричку, обох братиків — я всіх вас дуже люблю. Але тебе особливо — тому ще раз цілую.

Твій Симон.

Р. S. Амеліно, негіднице! Я вже збирався віддати листа гінцеві, аж це до мене завітав Ґастон і, так злорадно посміхаючись, повідомив, що з цим же гінцем Філіп шле тобі подарунок — кілька прозорих нічних сорочок. Ах, ти безстидниця! А твій Філіп — нахаба, яких мало. Посоромилися б обидва, безсовісні!