«Боже, дай Кості душевного спокою й любові!» — майнуло в голові. Я також подумав про Ксилантія, якому зіпсували життя діти Мардука, і про Бакса. «Дай, Боже, і їм знайти свій затишний куточок у житті!», — попрохав я в Господа.

І тут до ледь чутного гудіння двигуна і плюскоту хвиль за бортом долучився звук мого телефону. Я увімкнув його на гучність.

— Алло, — почувся баритон редактора. — Уже кілька разів наМагаюся до вас дістатися, але щораз чую одне: «Абонент перебуває поза зоною досяжності». Ви, мабуть, десь далеко? — Оскільки я не поспішав відповідати, він провадив: — Комісія з «непомнящих» пропонує вам стати її членом. І це не на громадських засадах. Ну, грошенята з бюджету виділяють.

— Дякую, — відказав я, — але у мене є робота. І чого раптом у вас там вирішили, що я буду на своєму місці?

Якийсь час на тому боці не відповідали та, нарешті, почулося:

— Дещо нам розповів Курис.

— Не знаю, про що він вам казав, але я не готовий змінювати свої плани?

Знову запала мовчанка, по якій почулося:

— Послухайте, справа на стільки серйозна, що не зайве нагадати вам і про обов’язок патріота.

— Справді? А хто такі патріоти? Не поспішайте з відповіддю, я вам скажу, хто вони. Це ті, що змінюють владу одних злодіїв на владу інших хапких на руку, і на якийсь час мають від того моральну втіху. Але тільки на якийсь час, бо, зрештою, їх і самих починають винищувати.

— На цей раз мова йде не про злодіїв, а про щось значно гірше, — у басовитому голосі редактора вчувалася прикрість. — Але якщо ви…

І тут я відчув щось схоже на докори сумління. Чоловік-бо все збагнув.

— Стривайте. Дійдемо такої згоди: я буду у вас за консультанта на громадських засадах. А оскільки моя служба пов’язана з відлучками з міста, то триматимемо зв’язок по телефону. Я приїздитиму, як тільки виникне потреба; але перед тим ми маємо домовитися.

— Ну, що ж. Хай так, — відказав редактор, як мені здалося, з полегшенням у голосі.

Костя, який усе чув, сказав, щоб я поцікавився, як справи в інших областях. Я запитав і почув у відповідь:

— Так само, як і тут. Поки що — на стадії формування структури, яка чимось нагадуватиме міністерство чи комітет. Бувайте.

Раптом у мене вихопилося:

— Заждіть… А Курис знову ходив у профілакторій до безпам’ятьків?

— Ні, цього разу збиралися тільки члени комісії.

— Він що, розповів усій комісії про нашу з ним зустріч?