Над Бамбулою схилився редактор, запитав:

— Як вас звати?

— Не знаю, — відказала жінка.

— Хто ви? — знову поцікавився журналіст.

— Не знаю, — була відповідь.

Тим часом управителька нервувала.

— Ну, треба ж щось робити, — сказала; в її голосі бриніли панічні нотки.

— Для початку її треба посадити на стілець, — сказав Курис.

А я подумав: «На тілець біля двадцять другого ліжка. Тепер безпам’ятьків буде стільки ж, скільки літер у халдейському алфавіті. Треба поцікавитися, яка назва останньої літери і яке число їй відповідає».

Історик усе збагнув. Крім одного — куди поділися два мешканці з плоті жінки, котра сиділа на підлозі — чи справді вони вирушили кожен у свій край, а чи знайшли «домівку» у комусь, хто перебував у палаті — членів комісії чи безпам’ятьків.

Озвалася матінка Параскева:

— Слід потелефонувати колишньому кураторові. Ця жінка, схоже, не спроможна виконувати свої обов’язки.

Управителька ніби тільки й чекали на цю пораду. Вона вихопила з кишені халата телефон і увімкнула його на гучність.

— Що сталося, — почувся чоловічий голос по кількох гудках.

Молодиця точно описала словами ситуацію, що склалася. У відповідь чоловічий голос попрохав дати телефон редакторові.

— Схоже, маємо ще одного «непомнящого», — повідомив журналіст. — Потрібен новий куратор.

Чоловік на тому кінці сказав, що так одразу не може вирішити, як нам бути, і пообіцяв подзвонити згодом. Тим часом Бамбула підвелася на повен зріст; це знову була могутня баба, але тільки у плані тіла. З неї кудись подівалася тваринна енергетика. Лікар і Параскева взяли її під руки й повели до останнього — двадцять другого ліжка. Стілець зарипів під вагою тілес, які не вміщалися на сидінні. Відтак Лікар повторив запитання журналіста до Бамбули і отримав ту ж саму відповідь — «Не знаю».

Я гарячково, хоч і крадькома, оглянув усіх безпам’ятьків і членів комісії. Ознак сина Мардука ні на кому не завважив. Мій звір, який зараз ні чим себе не виказував, був надійним індикатором як на темного, так і на прибульця. До того ж я розумів, що для того, щоб когось «очолити», синові Мардука потрібен близький контакт. А такого у Бамбули не було ні з ким.

І тут просигналило у кишені управительки.

— Так, — сказала вона, піднісши телефон до вуха, і вмить перемкнула його на гучність.