Тому, хоча юнґерознавці вважають період з 1920 по 1925 рр. («перший» період творчості Юнґера) часом художнього переосмислення ним свого фронтового досвіду, робота в жанрі художнього роману, нарису й новели насправді починається лише з 1922 р. разом із виходом праці «Боротьба як внутрішнє переживання», написаній на грані військових щоденників та нарису, друком в 16 номерах «Ганноверішен Кур’єр» багато в чому автобіографічного роману «Лейтенант Штурм» (1923), та включених у це видання чергових літературно відшліфованих щоденників «Перелісок 125 (З хроніки окопної війни 1918-го)» (1924/25) та «Вогонь і кров: маленький уривок великої битви» (1925).

Проте справа не в художній формі, до якої все активніше вдається Юнґер, нібито віддаляючись від унікальної безпосередності «переживання війни». Та межа, за якою літературний жанр становить самодостатній інтерес, була перейдена ним у 1929 р., в розпалі «другого» періоду творчості Юнґера, присвяченого політичній публіцистиці, коли вийшла перша редакція «Серця шукача пригод» («Рискующее сердце» в російському перекладі). Адже харизматичний лідер думки фронтовиків не просто капіталізує авторитет зразкового солдата, підкріплений рідкісними почесними нагородами та славою автора популярних книжок про війну. Вже в перших пробах пера Юнґера помітне розуміння того, що разом із втратою війною своїх класичних форм, відмінність між військовим і цивільним станом стає все примарнішою, тож у його випадку можна говорити тільки про умовну демобілізацію після закінчення Першої світової.

Та втома від орієнтації на політичну актуальність, у чому він зізнається пізніше, була не єдиною причиною, що спонукала Юнґера до жанрових експериментів. Визнаний майстер філософського роману, що юнаком утік до Африки, аби вступити в Іноземний легіон і писав рідним із фронту, що Німеччина стала для нього «надто тісною», і він волів би «якомога швидше податися кудись далі», на рубежі 20-30-х рр. Юнґер остаточно переходить до планетарної аналітики в просторі та епохальних медитацій у часі. Тобто метафізична та філософсько-історична компонента починає відігравати все більшу роль у його творчості, аж поки цей слухач природознавчих курсів у Ляйпцизькому університеті, який відмовився від академічної кар’єри, не видає свої безсмертні філософсько-політичні есе «Тотальна мобілізація» (1930), «Робітник. Панування і гештальт» (1932) та «Про біль» (1934), що справлять поворотний вплив на філософування Мартіна Гайдеґера.

У цьому сенсі Йозеф Геббельс, котрий належав до численних шанувальників військової прози Ернста Юнґера, помилявся, коли з нагоди виходу «Серця шукача пригод» зазначив у своїх щоденниках, що в порівнянні з «У сталевих грозах», «великою і героїчною книжкою», це всього-на-всього «чорнила» і «література», маючи на увазі жанровий перехід від героїчного до магічного реалізму. І не тому, що в цей період Юнґер насправді не відходить від військової тематики і навіть продукує оригінальну доктрину в царині філософії війни (вперше есе «Тотальна мобілізація» вийшло у збірці «Війна і воїн»). А тому, що в цей час починають увиразнюватися метафізичні ідеї Юнґера, які не вписувалися у канонічний націонал-соціалізм і зручним жанром для трансляції яких відтоді став як філософський трактат, так і роман, передусім футуристична антиутопія. Так, саме в першій редакції «Серця шукача пригод» (1929) з’являються ключові філософські концепції й поняття Юнґера — «прусського анархіста» та «нульового пункту цінностей», про які йтиметься далі.