Думати. Просто мислити, а отже, існувати. Почати вже зараз: пройтися ще раз по головних проблемних точках, зрозуміти, де саме я прогальмував, налажав, припустився похибки, що ростиме й ростиме. І як усе можна виправити. Навіть якщо це виявиться непросто і нешвидко, я все одно рано чи пізно доможуся, вирішу. Бо маю тепер багато часу.

Поруч з Богданом звільнилося місце, а він і не зауважив, хто й коли встав, як протиснувся повз. Дві тітки з кошиками і юнак з планшетом здійснювали одночасну атаку на квадратний шматочок місця під сонцем, за ними було цікаво спостерігати і ніщо не заважало випередити всіх і комфортно вмоститись — але скільки мені ще їхати?.. Вигнувся, силкуючись глянути у вікно, нічого не побачив, а пронозливіша тітка вже напирала, відтісняючи, і водій щось нерозбірливо гудів про непередані гроші за проїзд, і натужно зачинялися дверцята на довгому патику… Богдан посунувся, мимохідь даючи шанс другій, не такій нахрапистій тітці, вгвинтився в натовп, що пер назустріч, і вибився назовні.

Звісно, він ще не доїхав — але вже перебував в історичному центрі, і пройтися ранковим містом у кожному разі було приємніше, ніж плентатися в маршрутці; вона, до речі, так і стояла, вочевидь там досі з’ясовували, хто чого не передав. Богдан пішов геть по слизькуватій мокрій бруківці; вночі все-таки був дощ, як же без дощу в цьому місті? Зараз нібито не крапало, але в повітрі висіла щільна волога, і сонця, нашого єдиного абсолютного (?) часового орієнтира, на небі не виднілось і близько.

Зате, поглянувши з синоптичною метою вгору, Богдан угледів годинник. В історичному центрі взагалі було повно годинникових циферблатів, вбудованих у куполи та вежі, старовинних, добротних, з кованими римськими цифрами. Цей, просто над головою, показував близько восьмої, з поправкою на перспективу. Не так уже й рано. Пора б наддати ходи, перша пара починається о пів на дев’яту, а універ ще, здається, далеченько… Богдан на мить зупинився, намагаючись точніше зорієнтуватися на місцевості: як же ганебно він знав місто. Собор з годинником за відправну точку не годився, в центрі бісове шобло таких соборів… інша річ — готель. Добре, що його видно звідси.

Готель йому подобався, і то була ще одна ганьба, принаймні перед просунутою Лесьчиною компанією, де цю будівлю ненавиділи палко, з насолодою, зі смаком; фізикам на курсі було, звісно ж, байдуже. А йому, Богданові, готель видавався спільником, таким самісіньким чужинцем у древньому претензійному місті, як і він сам. І до того ж добре правив за орієнтир.