Натовп божеволів.

Я перевірив Табло і переконався, що номер Сорренто зник. Його аватар був мертвим. Але я не дуже радів, бо знав, що він явно просто зараз виштовхував з гаптичного крісла когось зі своїх підопічних і забирав собі його аватара.

Коли я деактивував Бета-капсулу, на таймері залишалось ще п’ятнадцять секунд. Розмір та вигляд аватара миттєво повернулися до нормальних. Я розвернувся, активував реактивні чоботи і полетів у замок.

Я підійшов до протилежного кінця величезного фойє, Ейч і Арт3міда вже чекали мене біля Кришталевих воріт. На підлозі навколо них валялися більше десятка тіл недавно вбитих аватарів «шісток», повільно зникаючи в повітрі. Здається, я пропустив коротку і запеклу перестрілку.

— Не чесно, — сказав я, вирубивши реактивні чоботи і приземлившись біля Ейча. — Могли хоча б одного залишити мені.

Арт3міда не відповіла. Просто показала середній палець.

— Вітаю з убивством Сорренто, — сказав Ейч. — Це, звичайно, була епічна битва. Але ти все одно повний ідіот. Ти це знаєш, правда?

— Так, — я знизав плечима. — Знаю.

— Ти такий егоїстичний мудак! — закричала Арт3міда. — А якби тебе вбили?

— Не вбили ж? — сказав я, обходячи її, щоб дослідити Кришталеві ворота. — Тому заспокойтеся і відчинімо цю річ.

Я оглянув замкову щілину в центрі дверей, потім подивився на слова, надруковані прямо над ними.

Любов. Надія. Віра.

Я дістав копію Кришталевого ключа і підняв його вгору. Ейч і Арт3міда взяли з мене приклад і теж підняли свої ключі.

Нічого не сталося.

Ми всі обмінялися зацікавленими поглядами. Тоді мені в голову прийшла ідея і я прочистив горло.

— «Три — магічне число», — повторив я перші рядки з пісні «Шкільного року!».

Як тільки я промовив слова, Кришталеві ворота засвітилися, а тоді по обидва боки від першої замкової шпарини з’явилися дві.

— Вийшло! — прошепотів Ейч. — Очманіти. Не можу в це повірити. Ми справді тут. Перед Третіми воротами.