Я на мить завис у повітрі, як Вайл І. Койот у старих мультфільмах про дорожнього бігуна. А тоді почав падати. Я відчайдушно спробував схопитися за відчинені ворота, але до них було не дотягнутися.
Я вдарився об землю і втратив од удару третину здоров’я. Тоді повільно підвівся та озирнувся. Я стояв у величезному кубовидному кратері — просторі, де стояли фундамент і нижні рівні Замку Анорака. Він був абсолютно пустим і страхітливо тихим. Не було ні уламків од зруйнованого замку, ні уламків кораблів і літаків, які заповнювали небо. Взагалі не було жодних ознак грандіозного бою. Катакліст знищив усе.
Я подивився на аватара і побачив, що тепер одягнений у чорну футболку і сині джинси — одяг за замовчуванням для кожного новоствореного аватара. Тоді відкрив статистику та інвертар. Рівень і характеристики аватара не змінилися, але інвентар був абсолютно порожнім, за винятком однієї речі — четвертака, отриманого після ідеальної гри у «Pac-Man» на Архаїді. Тоді я додав його в інвентар і вже не міг забрати. Тому не міг накласти закляття чи визначити, що це за предмет. Я не мав можливості дізнатись справжнє призначення або сили четвертака. А під час бурхливих подій останніх кількох місяців я взагалі про нього забув.
Але тепер я знав, що це таке — одноразовий артефакт, який давав аватарові додаткове життя. До цього моменту я навіть не знав, що таке можливо. В історії ОАЗи не було жодного запису про те, як аватар здобуває додаткове життя.
Я вибрав четвертак з інвентарю і спробував знову видалити його. На цей раз я зміг взяти його в руку. Тепер, коли єдину силу артефакта використали, він вже не володів магічними властивостями. Тепер це був звичайний четвертак.
Я дивився прямо на кришталеві ворота за двадцять метрів од мене. Вони все ще були там, відчинені навстіж. Але я поняття не мав, як до них добратись. У мене не було ні реактивних чобіт, ні корабля, ні магічних предметів чи завчених заклинань. Нічого такого, що дозволило б мені літати. І я не бачив драбини поблизу.
Ось він я, стою біля Третіх воріт, але не можу до них дістатися.
— Ей, Зі? — почув я голос. — Ти мене чуєш?
Голос Ейча вже не був чоловічим. Я чув його, ніби він розмовляв зі мною по комлінку. Але це не мало сенсу, тому що мій аватар більше
— Де ти? — запитав я порожнечу.
— Помер, як і всі інші, — сказав Ейч. — Усі, крім тебе.
— Тоді як я можу тебе чути?
— Оґ під’єднав нас до твого аудіо і відео каналів. Щоб ми могли бачити і чути все що й ти.
— Ох, — сказав я.
— Ти не проти, Парзіваль? — почув я голос Оґа. — Якщо проти, так і скажи.