— Так, але й не добре, — прокоментував Шото. Тоді він, здається, згадав, що я міг його чути. — Я маю на увазі — набагато краще, Парзівалю. Чудово справляєшся.

— Дякую за нотки впевненості, Шото.

— Ей, послухай це, — сказала Арт3міда і зачитала зі свого журналу: — Творець «Tempest», Дейв Тойрер, взяв ідею для гри з кошмару про монстрів, які виповзають із землі і переслідують його. — Вона засміялася милозвучним сміхом, якого я так давно не чув. — Хіба не круто, Зі? — спитала вона.

— Справді круто, — відповів я.

Якимось чином мені стало спокійніше від самого лише її голосу. Думаю, вона це знала і тому продовжувала говорити зі мною. Я відчув приплив енергії. Знову натиснув кнопку «Перший гравець» і почав третю гру.

Всі дивилися, як я граю у повній тиші. Майже годиною пізніше я втратив останнє життя. Рахунок становив 437977.

Щойно гра закінчилася, заговорив Ейч.

— Погані новини, аміґо.

— Які?

— Ти мав рацію. Коли Катакліст вибухнув, група аватарів «шісток» чекала в резерві за межами сектора. Одразу після детонації вони заново увійшли до сектора і попрямували прямо на Хтонію. Вони… — його голос затих.

— Вони що?

— Вони щойно зайшли у ворота, близько п’яти хвилин тому, — відповіла Арт3міда. — Коли ти зайшов, ворота зачинились, але коли прибули «шістки», вони використали три ключі, щоб знову їх відкрити.

— Тобто «шістки» вже всередині воріт? Прямо зараз?

— Їх вісімнадцять, — сказав Ейч. — Кожен зайшов ув окрему симуляцію. Окрему копію воріт. Всі вони зараз грають у «Tempest», як і ти. Намагаються побити рекорд Галлідея. І всі вони використали лазівку, щоб отримати сорок безкоштовних спроб. Більшість з них грає не дуже добре, але один з них має талант. Ми вважаємо, що це Сорренто. Він тільки-но почав другу гру…

— Зачекай! — перервав його я. — Як ви можете все це знати?

— Тому що ми можемо бачити їх, — сказав Шото. — Усі в ОАЗі зараз можуть їх бачити. І тебе теж.

— Про що, чорт візьми, ти говориш?