Маленьке місто було залите місячним сяйвом. Коли священик підходив до міських воріт, з аркою у стилі рококо, за якою виднілися верхівки пальм, то на мить йому видалося, що він стоїть на сцені в іспанській опері. Один довгий пальмовий листок з зазубреними краями, що звисав з иншого боку арки, нагадував йому відкриту крокодилячу пащеку. Зрештою, цілком можливо, що у священика і не виникла б ця дивна асоціяція, якби він не звернув уваги на ще одну цікаву деталь. Вітру не було, ніщо й ніде ані шелеснуло, а тим часом священик чітко побачив, що листок, подібний на пащеку крокодила, ледь гойднувся.

Отець Бравн озирнувся довкола і переконався, що поруч нікого немає. Він уже минув останні будинки, з зачиненими дверима та віконницями, і тепер йшов вузьким проходом між двома стінами, зведеними з безформного, але гладкого каменю, що проросли пучками колючого бур’яну. До кафе ще далеко, навіть не було видно його вогнів. Під аркою ледь виднівся хідник, вимощений великими кам’яними плитами, і ще можна було розгледіти кілька розлогих груш. Раптом священика охопило якесь похмуре передчуття, він відчув, що йому стає зле, та він навіть не думав зупинятися. Адже отець Бравн був хоробрим чоловіком, а його цікавість була навіть більшою, аніж хоробрість. Упродовж усього життя він відчував непереборне бажання будь-якою ціною докопатися істини, навіть у найменших дрібницях. Часом це бажання таки доводилося приборкувати, однак перебороти його повністю не вдалося. Отож, священик упевненими кроками пройшов під аркою, і раптом з пальми, ніби мавпа, зістрибнув чоловік і кинувся на нього з ножем. Отець Бравн обернувся, похитнувся і впав на землю, а на його обличчі застиг вираз величезного здивування.

У тому ж місті, в той самий час жив ще один молодий американець, повна протилежність містера Пола Снейта. Це був Джон Адамс Рейс, електротехнік, якого Мендоза запросив провести електрику в старій частині міста. У міжнародних плітках та політичних інтригах він орієнтувався набагато гірше, аніж журналіст. Тому що, по суті, в Америці на мільйон містерів Рейсів є лише один містер Снейт. Рейс був винятковим лише у тому сенсі, що працював дуже добросовісно, а щодо решти — це був звичайнісінький чоловік. Він починав фармацевтом на Далекому Заході й усього у своєму житті добився власними силами, порядністю та добросовісністю. Своє рідне місто він і до сьогодні вважав центром всесвіту. Релігія, якої його навчили ще з раннього дитинства, коли на колінах матері він слухав читання з родинної Біблії, була протестантським різновидом християнства. Він вірив і сьогодні, настільки, наскільки може вірити така зайнята людина. Навіть захоплюючись новітніми досягненнями науки і техніки, проводячи небезпечні експерименти, виробляючи чудеса зі світлом та звуком, цей чоловік свято вірив у те, що на цьому світі немає нічого прекраснішого, ніж домашній затишок, матір, родинна Біблія і дивакуваті звичаї рідного міста. До своєї матері він ставився так щиро і благородно, немовби був романтичним французом. Містер Рейс був щиро переконаний: Біблія — це саме те, що треба, хоч, подорожуючи світом, він уже встиг помітити, що його переконання поділяють далеко не всі. Було б дуже дивно, якби йому сподобалася багата обрядовість католиків; усі ці мітри та жезли він недолюблював так само, як і містер Снейт, хоч Рейс ніколи не висловлював свою нелюбов так самовпевнено. Реверанси та галантні поклони містера Мендози його дратували так само, як масонський містицизм атеїста Альвареза. Цілком можливо, що життя у тропічній країні, де червоний колір шкіри індіянців змішувався з кольором іспанського золота, було для нього надто яскравим та колоритним. Так чи так, він не вихвалявся, коли говорив, що на світі немає кращого місця, аніж його рідне містечко. Насправді це означало, що десь далеко існує щось просте, непретензійне і зворушливе, щось, до чого він прагне усією душею. Віднедавна Рейса стало охоплювати незбагненно дивне відчуття: виявилося, що ніщо так яскраво не нагадувало йому про провінційні звичаї та про читання родинної Біблії на колінах у матері, як кругле обличчя і старомодна парасолька отця Бравна.