— Ну, я не сказав би, що дуже далеко… — ухильно відповів я й, переклавши слухавку з лівої руки у праву, вів далі: — Як би вам сказати? Просто місце трохи ізольоване. Але про нього я зараз не можу докладно розповідати. Обставини так склалися… Я щойно повернувся і дуже втомився, а тому не готовий довго пояснювати.
— Звичайно! У кожного свої обставини. Вам не треба зараз нічого пояснювати. Звучання вашого голосу виразно підказує мені, що ви втомилися. Не турбуйтесь, будь ласка. Мені не слід вам докучати розпитами в таку пору. Поговоримо пізніше, в більш підходящий час. Вибачте за настирливість, але я хвилювалася, чи не сталося з вами чогось поганого цими днями.
Я збирався тихо підтакнути, але натомість видав звук, схожий на вдих морської тварини, що захлинулася водою.
— Спасибі вам за турботу, але зараз у мене все гаразд, — сказав я, поправивши голос. — Не вважаю, що сталося щось добре, але чогось особливо поганого також не було.
— Чудово.
— Просто втомився, от і все, — додав я.
Мальта Кано тихо кашлянула.
— До речі, Окада-сан, ви не помітили у собі за ці дні яких-небудь значних фізичних змін?
— Фізичних змін? У собі?
— Так. Змін у вашому тілі.
Я підвів голову й глянув на своє зображення у вікні, що виходило в сад. Нічого, що можна назвати «фізичною зміною», не виявив. Коли під душем старанно відмивався, також нічого не помітив.
— А які ви, наприклад, зміни маєте на увазі?
— Я сама не знаю, але це мала б бути явна зміна, яка відразу впадала б у вічі будь-кому.
Я поклав ліву долоню на стіл, розчепіривши пальці, й уважно придивився до неї. Долоня — така, як завжди. На ній нічого не змінилося. Позолотою не вкрилася, перетинки між пальцями не виросли. Не гарна і не потворна.
— Ви сказали:
— Можливо, й так, — спокійно відповіла Мальта Кано. — Але, звичайно, це лише