Після того я раптом згадав про драбину, яку залишив висіти в колодязі. Треба її прибрати негайно, бо як хтось побачить, можуть виникнути неприємності. До того ж несподівано Крита Кано зникла. Востаннє я бачив її саме біля колодязя.

Запхавши ліхтарик у кишеню й узувшись, я вийшов у сад і знову переліз через огорожу. Пройшов доріжкою до порожнього дому. У домі Мей Касахари, як і раніше, не світилося. Стрілки годинника показували майже третю. Зайшовши у сад порожнього дому, я попрямував до колодязя. Як і перед тим, драбина, прив’язана до дерева, звисала в колодязь. Кришка була наполовину відхилена.

Я чомусь ненароком зазирнув у колодязь і неголосно, майже пошепки, гукнув: «Гей, Крита-сан!» Відповіді не було. Я вийняв ліхтарик і посвітив униз. Самого дна промінь не сягнув, зате долинув чийсь ледве чутний голос, схожий на стогін. Я ще раз покликав Криту Кано.

— Усе гаразд. Я тут, — озвалася вона.

— Що ти там робиш? — спитав я тихо.

— Питаєте, що роблю?.. Те саме, що й ви тут робили, Окада-сан, — відповіла вона збентеженим тоном. — Думаю. Адже тут чудове місце для роздумів.

— Це правда, — погодився я. — Та мені щойно дзвонила твоя сестра. Страшно хвилюється, що ти зникла. Уже пізня ніч, а тебе все нема дома й невідомо, коли будеш. Просила сказати, щоб ти відразу дала про себе знати, якщо я тебе зустріну.

— Зрозуміло. Дякую за турботу.

— Гей, Крита-сан, може, усе-таки вилізеш звідти? Хочу з тобою поговорити.

Вона не відповіла.

Я вимкнув ліхтарик і запхав його в кишеню.

— А що, якби ви, Окада-сан, сюди спустилися? Посиділи б удвох, поговорили.

«О, справді було б непогано спуститися на дно колодязя і поговорити з Критою», — подумав, але від самої згадки про затхлу пітьму в ньому відчув тягар у животі.

— Е ні, вибач, мені туди більше не хочеться. І ти там довго не затримуйся. А то хто-небудь знову витягне драбину. Та й повітря там застояне.

— Знаю. Та я все одно хочу ще трохи тут побути. Не турбуйтеся про мене.

Ну що я міг зробити, якщо вона не хотіла вилізати?

— Коли, я говорив з твоєю сестрою по телефону, я не сказав, що недавно тебе тут зустрів. Я правильно зробив? Бо мені здалося, що про це краще промовчати.

— Правильно. Будь ласка, не кажіть сестрі, що я тут, — сказала Крита Кано й, зробивши коротку паузу, додала: — Не хочу її тривожити, але ж іноді хочеться подумати. Як закінчу — відразу вилізу. Залиште мене, будь ласка, трохи на самоті. Я вам не завдам жодного клопоту.