Судячи з купи викопаної землі, підліток зробив висновок, що яма неглибока — йому десь по коліна. Та, здавалось, її глибина й форма загалом цибаня задовольняли. Він добув з мішка щось, загорнуте в чорну тканину. З його рухів було видно, що воно м’яке. «Можливо, чоловік збирається поховати в ямі чийсь труп?» Від такої думки серце в підлітка забилося. Своїм розміром предмет, загорнутий в тканину, не перевищував кота. «Якщо це людський труп, то хіба що немовляти. Та що змусило його закопувати це в моєму саду?» Підліток проковтнув слину, яка непомітно накопичилася в роті, і видав такий гучний звук, що навіть сам злякався. Його і цибань міг почути.

Після того, наче підстьобнутий цим звуком, закричав заводний птах: крі-і-і-і… крі-і-і-і… Здавалось, ніби він накручував ще більшу пружину.

Почувши цей крик, підліток інтуїтивно відчув, що зараз має статися щось дуже важливе. Він прикусив губу й почав машинально терти обидві руки. Було б краще, якби він усього цього не бачив. Та вже пізно. Він уже не міг відірвати очей від того, що відбувається в саду. Злегка розтуливши рота й притиснувшись носом до холодної шибки, він спостерігав дивну драму, що розгорталася в саду, й уже не сподівався, що хтось з домашніх прокинеться. «Навіть якщо зчиниться великий шум, ніхто з них не прокинеться, — думав підліток. — Крім мене, цього звуку ніхто не чує. Так було визначено від самого початку».

Нахилившись, цибань обережно поклав чорний згорток на дно ями. Випростався і довго дивився на нього зверху. Виразу його обличчя, що опинилося в тіні дашка кепки, не було видно, але здавалося, що він похмурий і навіть трохи врочистий. «Усе-таки це чийсь труп», — подумав підліток. Потім цибань рішуче взяв у руки лопату й почав засипати яму землею. Скінчивши цю роботу, він злегка утрамбував землю, приставив лопату до дерева й кудись пішов з мішком. Ні разу не обернувся й не дивився на верхівку сосни. Заводний птах більше не кричав.

Підліток обернувсь і подивився на годинник. Напруживши зір, зрозумів, що його стрілки показують половину третьої. Потім ще хвилин десять через щілину в завісках він стежив за сосною, сподіваючись помітити якийсь рух, але незабаром йому раптом захотілося спати — так, ніби його накрили зверху залізною кришкою. Підліток хотів дізнатися, що буде далі з коротуном на дереві й заводним птахом, але вже не міг розплющити очей. Нетерпляче знявши кофту, він забрався в ліжко й заснув як убитий.