Птах більше не кричав. Мовчав, мов камінь, ховаючись в умитих місячним сяйвом гілках сосни. Потім, ніби попереджуючи про щось, у кімнату влетів холодний вітер. Підліток здригнувся і зачинив вікно. На відміну від горобця чи голуба, цей птах так просто людям не показується. В атласі підліток читав, що майже всі нічні птахи — розумні й обережні. «Він, напевне, знає, що я стежу за ним, а тому не покажеться, хоч би як довго я його підстерігав». Підліток вагався — йти в туалет чи ні. Туди доводиться йти довгим темним коридором. Ні, краще залізти в ліжко й заснути. А до ранку можна ще потерпіти.

Підліток вимкнув світло й заплющив очі, але, зацікавившись птахом, що сидів на сосні, ніяк не міг заснути. Хоча лампа й не горіла, знадвору, крізь завіску, струмувало манливе місячне сяйво. Коли заводний птах знову прокричав, підліток, не вагаючись, зіскочив з ліжка. Цього разу лампу не запалив, а, накинувши на піжаму кофту, сів на стілець перед вікном. Ледь-ледь відхиливши завіску, підліток крізь щілину глянув у бік сосни. «Тепер уже птах не здогадається, що я за ним стежу».

Однак тепер підліток помітив там дві людські постаті. І мимоволі затамував подих. Двоє чоловіків, немов тіні, сиділи навпочіпки під сосною. Обидва в чорному одязі. Один — простоволосий, інший — під м’якою кепкою з дашком. «Навіщо незнайомі люди пізно вночі забрели в наш сад? — здивувався підліток. — І чому собака не загавкав? Може, треба негайно сказати батькам?» Однак підліток не відходив од вікна — цікавість його не відпускала. «Подивлюся, що збираються робити в саду ці люди», — вирішив він.

Раптом, ніби похопившись, на дереві прокричав заводний птах. Кілька разів крутнув пружиною: крі-і-і-і… А проте незнайомі чоловіки не звернули уваги на його голос. Не підвели голів, не ворухнулися, а тихо сиділи навпочіпки, впритул один до одного, ніби про щось радячись. Гілки заслоняли місячне світло, й підліток не міг побачити їхніх облич. Незабаром чоловіки, наче домовившись, одночасно встали. Один був вищий за іншого сантиметрів на двадцять. Обидва худі, на високому (з кепкою на голові) — довге пальто. Одяг низького тісно облягав тіло.

Коротун підійшов до сосни й задивився на її верхівку. Погладив стовбур, поплескав обома руками, ніби щось перевіряючи, а тоді раптом обхопив його й без жодних зусиль (як здавалося підліткові) поліз угору. «Прямо як циркач», — захоплено подумав підліток. Адже він знав, як нелегко дряпатися по сосні. Стовбур гладкий, слизький, і до самого верху там нема за що зачепитися. Підліток добре знав сосну в саду — як друга. Тож навіщо тому чоловікові лізти вночі на дерево? Невже він збирається спіймати там заводного птаха?