Я вже одного разу писала, що ще поговоримо про вашу родимку. Про те, як я її поцілувала. Здається, писала в першому листі. Пам’ятаєте? Відтоді, як улітку минулого року ми розсталися, я все згадую той час і думаю про те, що було, постійно, як кішка, що невідривно дивиться на дощ за вікном. Власне, що це було? Зізнаюсь, не вмію пояснити. Може, пізніше, років через десять або й двадцять, при нагоді, коли стану дорослішою й розумнішою, зумію, а зараз — ні. На жаль, зараз мені не вистачає здібностей або розуму, щоб знайти відповідні слова.

Можу чесно сказати: без плями ви мені більше подобалися. Е ні, я неправильно сказала. Несправедливо. Адже не ви собі її посадили. Може, краще сказати, що й без родимки ви мені приємні?.. Хоча й цим усього не пояснити.

От що я думаю, Заводний Птаху. Може, ця родимка дає вам щось дуже важливе. І, напевне, щось від вас забирає. Ніби навзамін. Але ж якщо кожен щось забиратиме у вас, то невдовзі від вас нічого не залишиться. Насправді я хочу сказати, що я не переймалася б тим, що у вас її немає.

Правду кажучи, я іноді думаю, що роблю тут щодня перуки тому, що поцілувала тоді вашу родимку. Через це вирішила поїхати з дому, якомога далі від вас. Може, такі слова вас ображають, але це правда. Зате я знайшла тут собі місце. Так що в певному розумінні я вам удячна, Заводний Птаху. Хоч, правда, не дуже приємно отримувати подяку „в певному розумінні“.

Здається, загалом написала все, що хотіла сказати вам, Заводний Птаху. Невдовзі четверта, о пів на восьму треба вставати. Може, посплю ще годин три. От би швидко заснути! В усякому разі, закінчую. До побачення, Заводний Птаху. Побажайте мені міцного сну».

20 Підземний лабіринт Двоє дверей Цинамона

20

Підземний лабіринт

Двоє дверей Цинамона

— У вашій «садибі» є комп’ютер, чи не так, Окада-сан? Тільки от невідомо, хто ним користується, — сказав Усікава.

Була дев’ята вечора. Я сидів за столом на кухні, приклавши слухавку до вуха.

— Є, — відповів я коротко.

Усікава шморгнув носом.

— Як завжди, розвідав — дізнався, що є. Та, звісно, я не маю нічого проти комп’ютера. Ні-ні. Бо в наш час тямовитим людям він конче потрібний. Якщо є, то нічого дивного.

Так-от, коротко кажучи, я подумав, чи не можна було б встановити з вами зв’язок через цей комп’ютер. Дещо розізнав, але виявилось, що це не так легко зробити. Просто набрати телефонний номер і з’єднатися не можна. Треба знати пароль. Без нього доступу не буде. Двері не відчиняться. От у чому заковика.