18 «Примірювальна» Заміна

18

«Примірювальна»

Заміна

Мускат нічого не знала про жінок, котрі до неї приходили. Вони про себе не розповідали, а вона не розпитувала. Називали себе не справжніми, а видуманими іменами. Однак навколо них витала особлива атмосфера, породжена сумішшю грошей і влади. Вони цього явно не показували, але за одягом і манерою одягатися Мускат могла відразу визначити, якого вони походження.

Мускат орендувала приміщення в офісній будівлі в Акасака. Оскільки більшість клієнток ревно оберігали таємниці свого приватного життя, то вона вибрала якомога непримітнішу будівлю. І після довгих роздумів вирішила влаштувати там ательє мод. Раніше вона була модельєром, і тому ніхто не дивувався, що до неї навідується чимало замовниць. Тим паче що відвідувачки були такого віку — від тридцяти до п’ятдесяти, — коли жінки замовляють собі пошиття дорогого одягу. Мускат повісила в ательє зразки одягу, розклала ескізи, викрійки, журнали мод, придбала кравецькі інструменти, робочі столи й манекени, а для додаткової переконливості навіть дещо сама скроїла. В іншій, меншій, кімнаті містилася «примірювальна». Клієнток проводжали туди, й там на дивані Мускат улаштовувала їм «примірювання».

Список клієнток складала дружина власника одного універмагу. Особа з широким колом знайомих, вона підбирала клієнтуру з особливою обережністю — з обмеженого числа тих, кому можна було довіряти. Вона була твердо переконана, що треба утворити «клуб» із ретельно вибраних членів, щоб уникнути неприємних скандалів. Бо інакше почнуться всілякі розмови, поширяться зайві чутки. Жінок, членів «клубу», суворо попередили, щоб вони ніколи нікому не розповідали про «примірювання». Вибрані жінки вміли тримати язика за зубами і знали, що за порушення обіцянки їх виключать із «клубу» назавжди.

Про «примірювання» відвідувачки домовлялися по телефону і приходили в призначений час. Конфіденційність забезпечувалася повна, бо клієнтки ніколи не зустрічалися одна з одною. Винагороду сплачували відразу, готівкою. Її розмір, який встановлювала сама дружина власника універмагу, виявлявся набагато більшим, ніж сподівалася Мускат. Однак, побувавши один раз на «примірюванні», жінки обов’язково дзвонили і знову записувалися на процедуру. Усі без жодного винятку. «Вам не треба турбуватися про їхні гроші, — на самому початку сказала дружина власника універмагу. — Бо чим більше вони плататимуть, тим спокійнішими почуватимуться». Мускат бувала у своєму офісі тричі на тиждень і за день проводила тільки одне «примірювання». Більшого собі не дозволяла.