Бетті сполоснула рот, вимкнула воду і повернулась у спальню. Зупинилась на порозі. Подивилась на фотографію розшукуваного злочинця на екрані телевізора.

То був він.

На фото у нього була борода і довге волосся, але Бетті не бентежила жодна машкара – її спеціально навчали розпізнавати обличчя за фотографіями: у «Плазі» та інших міжнародних готелях зберігаються файли на відомих готельних шахраїв, з якими рано чи пізно матиме справу черговий адміністратор. Тож це був він. Чоловік, якого вона поселяла, тільки без окулярів, але – з бровами.

Вона втупилася у залишений на тумбочці коло ліжка мобільний телефон.

«Пильність у поєднанні з тактовністю». «Неухильна турбота про інтереси готелю в першу чергу». «Може далеко піти».

Вона знову міцно заплющила очі.

Мати правду казала. Через цікавість тільки в халепу вскочиш.

З вікна свого кабінету Арілд Франк дивився, як офіцери нічної зміни залишали Статен. І подумки занотовував прізвища усіх, хто запізнився на ранкову зміну. Запізнення дратували його. Дратували люди, нездатні як слід виконувати свою роботу. Як, наприклад, КРИПОС і відділ розслідування вбивств. Поліції дали чітку інформацію для рейду на Центр Іла, а Лофтус все одно вислизнув від них. І це аж ніяк не добре. Нині вони мусять сплачувати високу ціну за некомпетентність поліції. Хуґо Нестора убито тої ночі. У собачій вольєрі. Неймовірно: одна людина, наркоман, може спричинити стільки хаосу! Законослухняного громадянина всередині Франка теж обурювала злочинна неповороткість поліції: час від часу він навіть відчував розчарування, що поліція ніяк не спроможеться упіймати його – корумпованого заступника директора в’язниці. Він помічав підозру в очах Симона Хефаса, але у Хефаса кишка затонка, щоб притиснути його. Боягузові є що втрачати. Симон Хефас відчайдушний, тільки коли гроші на кону стоять… Бісові гроші. А на що Франк сподівається? Купити собі за гроші пам’ятник, репутацію однієї з опор спільноти? Відколи він запав на гроші, вони стали для нього як героїн, і цифри на банківському рахунку, замість стати засобом для досягнення якоїсь мети, поклали кінець усім прагненням, і все інше втратило сенс. І, як будь-який наркоман, він знав це, усвідомлював, але вже не в змозі був щось удіяти.

– До тебе офіцер, що назвався Сьоренсеном, – сказала його секретарка з приймальні.

– Не пускай його…

– Він пройшов повз мене, сказав, що це забере одну хвилину.

– Справді? – насупився Франк.

Це що ж, Сьоренсен хоче взятись до роботи раніше, ніж його лікарняний закінчився? Нетипово для норвезького працівника. Він почув, як у нього за спиною відчинились двері.