Вона стояла перед ліфтом, коли підійшов Симон і став поруч з нею. Він уже надяг пальто.

– Спершу ти поїдеш зі мною, – сказав він.

– Он як?

– Дзвонив Осмунд Бйорнстад. Знайдено ще одне тіло.

Звідкись із ялинового лісу долинало глухе пугикання нічного птаха.

Осмунд Бйорнстад був принишклий і блідий – де й поділася його зарозумілість. «Хефасе, нам потрібна допомога», – відверто сказав він тоді по телефону.

Симон стояв поруч з інспектором КРИПОСу і Карі, дивлячись крізь сітку вольєри на шматки людського тіла, які, за даними кількох знайдених кредитних карток, вони тимчасово визначили як рештки Хуґо Нестора. Підтвердження доведеться чекати, доки буде перевірено стоматологічну карту. Що загиблий відвідував стоматолога – сумнівів не було, бо навіть з місця, де Симон стояв, було видно пломби в оголених зубах розтерзаного черепа. Два кінологи з поліційного патруля, що забирали аргентинських догів, дали просте пояснення стану тіла: «Собаки були голодними. Ніхто не подбав про те, щоб їх нагодувати».

– Нестор був босом Калле Фаррісена, – сказав Симон.

– Я знаю, – простогнав Бйорнстад. – Ото вже буде галасу, щойно преса рознюхає!

– Як ви знайшли Лая?

– Дві патрульні машини приїхали на ферму, відстежуючи сигнал з мобільного, – почав Бйорнстад.

– То я їх вирядила, – сказала Карі. – Ми отримали анонімне текстове повідомлення.

– Спочатку вони виявили мобільний Лая, – сказав Бйорнстад. – Телефон лежав зверху на воротах – наче хтось залишив навмисне, щоб його там знайшли. Та коли вони обшукали будинок, Лая там не було. Вони вже лаштувалися їхати геть з ферми, аж один зі службових собак щось почув і став тягти в ліс. Ось тоді вони знайшли… оце.

Він вказав рукою на клітку з рештками.

– А що Лай? – запитав Симон, киваючи в бік чоловіка, що сидів на пеньку позаду них, тремтячи і кутаючись у шерстяну ковдру.

– Каже, вбивця погрожував йому пістолетом. Замкнув його в сусідній порожній клітці, забрав його мобільний і гаманець. Лай просидів у собачій вольєрі тридцять шість годин. Він усе бачив.

– І що розповідає?

– Він, бідолаха, абсолютно зломлений; говорить і не може зупинитися. Лай нелегально продавав собак забороненої породи, і Нестор був його клієнтом. Але Лай не в змозі доладно змалювати вбивцю. Зрештою, це спільна для всіх свідків риса – вони не запам’ятовують обличчя людей, які погрожували їхньому життю.

– Ще й як запам’ятовують! – заперечив Симон. – Вони пам’ятають їхні обличчя до останнього дня життя. Вони просто не пам’ятають їх такими, якими бачимо їх ми, тож і змальовують їх хибно. Зачекайте на мене тут.