Лікарка не поспішала. Полежала, дивлячись у стелю. Потім закректала, поворушилася, незграбно підвелася сама.
– Ви не вийдете звідси, – простогнала.
– Самі ж не вірите, коли так кажете, – відповів Вадим. – Де ви взялися. Чому… Я ще вчора… Щось підказало… Отут… Як побачила вас, відчула – усе. Ось у що не вірила… – Рука лягла на лівий бік грудей. – Отут… – повторила. – Серце…
Обличчя Таміли Григорівни Радзівіл стало біліше за її халат. Вона повільно осіла на підлогу.
Некрасиво завалилася на бік.
– Вадиме… – видихнула Ольга, затуливши долонею рота. Він, скривившись від болю, який повернувся в пошкоджене коліно, присів. Торкнувся пучками шиї, пошукав пульс там. Потім – на руці. Підняв голову, не приховував подиву:
– Ось тобі місцевий клімат. Унікальний, тут живуть довше. А бачиш…
Розпрямився, упевненіше став на ноги, глянув на Ольгу, додав своє звичне:
– Буває.
7
7
Яну знайшли, відчиняючи одні за одними всі двері, які бачили в освітлених коридорах підземелля.
Дівчина лежала на медичній кушетці в приміщенні, обладнаному під операційну. Її роздягнули, накрили простирадлом, руки та ноги припнули до спеціальних пристроїв. Навіть уві сні вона не мала смикнутися, тіло надійно зафіксували. Та Яна не спала, хоч її встигли накачати препаратами.
Побачивши над собою заплакане материне лице, прошепотіла самими губами:
– Який гарний сон.
Епілог Угода
Епілог
Угода
Вона справді не постраждала фізично.
Діагностика «Затишку» виявилася точною. Яна Барва була цілком здоровою, якщо не рахувати алергії, але то вже окрема історія. Ніщо не вимагало прописувати їй постільний режим і тримати в лікарні. Та стрес усе ж переважив, Ольга не ризикнула везти Яну додому одразу, поклала в приватну клініку в Луцьку. Спершу нічого не хотіли брати, та потім усе ж переграли. Власник зустрівся з нею, переговорив, сказав прямо: перебування за їхній рахунок, з огляду на обставини, але за ліки доведеться заплатити. Заспокійливі – дорогі, тому й ефективні. Ольга не заперечила б і так, тому слухала співрозмовника упіввуха, думаючи про своє.