Серце заколотилося, їй стало страшно. Остаточно розгубившись, вона вибігла на сходи і помчала вгору слідом за чоловіками у синій уніформі. Усі вони були озброєні, однак це не злякало дівчину.

Поліція?

Опинившись на четвертому поверсі, Дара побачила, що поліцейські скупчилися біля дверей добре знайомої кімнати. Ті були відчинені навстіж, але що там відбувалося, вона не бачила. Наблизившись, вона спробувала зазирнути в чотириста чотирнадцяту, однак у цей момент один із поліцейських помітив босоногу дівчину й замахав руками, показуючи, що їй тут не місце. Дара зробила вигляд, що геть не розуміє тих жестів.

– Що сталося? – вигукнула вона.– Що тут сталося?

– Вибачайте,– похитав головою коп,– але вам сюди не можна.

– Та скажіть, що тут…– Питання урвалося на півслові, оскільки вона й сама вже побачила, що й до чого.

Двоє поліцейських виводили з кімнати Остапа Сікорського. Їм доводилося підтримувати хлопця під лікті, бо той страшенно кульгав. Поранена нога кровоточила, а на скроні набрякала величезна гуля. Ще один коп, вочевидь офіцер, вів слідом її коханого, її оновленого…

…Богдана.

Його одяг був просякнутий червоним, однак, дякувати Богу, він досить упевнено стояв на ногах.

Дара зойкнула й кинулася до нього. Її відразу ж схопили за руки й не дозволили наблизитися до місця злочину. Дівчині точно не слід було дивитися на те, як зараз виглядала кімната чотириста чотирнадцять.

Обох хлопців поставили обличчями до стіни із руками, складеними за спиною, і тієї ж хвилини Дара відчула запаморочення. Вона поточилася, присіла спочатку навпочіпки, а потім опустилася просто на підлогу. Від бетону тягло холодом. Вона так і сиділа, судомно хапаючи повітря, поки до неї не підійшов чоловік в уніформі. Він допоміг їй здійнятися на ноги й поцікавився, хто вона така.

– Співчуваю,– кивнув коп, почувши відповідь.– Але вам не слід тут бути. Зараз я запишу ваші дані, пізніше вам обов’язково зателефонують.

Дара продиктувала номери своєї кімнати й мобільного, однак нікуди не йшла, поки затриманих хлопців не повели до сходів.

Остапа так само підтримували двоє оперативників, однак тепер його руки були в кайданках. Він шкандибав повільно й хитався на кожному кроці.

Її коханого ніхто не вартував, він ішов вільно.

Поруч хтось проказав, що «швидка» вже біля гуртожитку і санітари ось-ось піднімуться з ношами.

Коли…

…Богдан…