Макс розумів: якщо наступного дня він не прийде до слідчого сам, його привезуть силоміць. Та це його не бентежило, адже версія про Остапове божевілля була в нього давно заготовлена. І хоча в певні моменти здавалося, що події ось-ось вийдуть з-під контролю, загалом його задум вдався майже на всі сто. Кінець кінцем усе склалося саме так, як він планував. Тож залишалося перечекати якийсь час, поки триватимуть допити, а потім він знову буде вільний. В усіх сенсах. Головне – стояти на своєму й відразу ж ґрунтовно спростовувати те, що скаже Мафін.

Макс сподівався, що їх усе ж таки не зведуть разом для спільного допиту. Але навіть якщо таке станеться, він просто закидає опонента, як камінням, аргументами, що їх має більше ніж достатньо. А також свідків, які через надмірну пристрасть Сікорського до марихуани й всілякої альтернативної маячні, щиро вважають його сусіда по кімнаті несповна розуму. У резерві була й та сама Карина Крамар, яка могла підтвердити, що Мафін – далеко не святий. Тож слід висловити припущення, що, швидше за все, Остапів мозок остаточно затьмарився після самогубства Сергія Знайди – його найкращого друга. І не дивно, що в нього визрів цей божевільний задум. Мафін завжди недолюблював своє оточення, бо жоден із них не поділяв його впевненості в хибності офіційної історії. Одне додалося до іншого, примножилося в хворобливій уяві, набуло пекельних рис,– ось вам і мотив, пане слідчий. А ще таке: Савицький завжди вважав Сашка Кравича ницим, безхребетним створінням, що відверто плазує перед Алексом Савицьким. І все ж таки знайшов спосіб боляче вразити його гордість і зробити своїм поплічником, визначивши таким чином його долю.

«Швидка» нарешті дісталася лікарні.

Вибравшись із машини, Макс деякий час спостерігав, як черговий фельдшер допомагає санітарам витягти ноші з тілом Кравича. Він не роздивлявся довкілля, бо й так його знав. Це була лікарня швидкої медичної допомоги на Фастівській. Звідси до університету не більше чотирьох кілометрів. Дивлячись на вкрите бурими плямами простирадло, Макс думав про колишнього сусіда: як той зараз їде в поліцейській машині, як його заводять до «мавпятника» в райвідділі. Там він сидітиме до приходу слідчого, проклинаючи все на світі, а передусім – власну тупу необачність.

Кабінет хірурга Євгена Бартенка (це ім’я значилося на дверях) виявився доволі просторим. Кімната нічим не відрізнялася від аналогічних кабінетів: світла, мінімально мебльована, чотири дошки з медичною інформацією та дві таблиці з кістяками, позначками та поясненнями.