— Мушу спершу накопати більше інформації, а тоді вже його запитаю про згоду на інтерв’ю, — сказала вона.

88

88

Час уже прибрати на столі. Вістінґ посортував робочі нотатки й чернетки. Деяким з них було понад двадцять років. Не все до кінця з’ясовано в долях Катаріни і Надії, але справи розкриті й закриті, попри деякі неясності.

Він тримав у руках аркуш паперу, кілька разів його перечитав, а тоді подався до тимчасового кабінету Адріана Стіллера.

Стіллер теж наводив лад у своїх паперах. Склав теки в порожню картонну коробку, окремі аркуші скидав до іншої картонки. Картка-ключ лежала на кутику стола, готова до повернення.

Стіллер видавався веселішим, ніж за всі останні дні. Відпочилим. Вістінґ згадав, про що розповідала Ліне. Чи не звідти його мотивація працювати з давніми, нерозкритими злочинами?

— Я все знаю, — промовив Вістінґ, заходячи в кабінет.

Стіллер саме знімав з дошки папірці з номерами телефонів.

— Що саме? — запитав він, обертаючись.

— Я знаю, що це ти написав анонімну записку Мартінові Гауґену.

Вістінґ простягнув йому фотокопію з трьома словами. «Я все знаю».

Стіллер усміхнувся.

— Звідки знаєш?

— Бо ніхто інший, окрім тебе, не міг її написати. Про Надію знав лише Мартін Гауґен. А ще я зрозумів твої методи роботи.

— Які саме?

— Провокація як метод і прихована інтрига.

Стіллер знову всміхнувся.

— Гауґена треба було трохи підштовхнути. Щоб ми змогли розпочати гру.

— То це тебе я бачив біля його будинку ввечері десятого жовтня, на річницю зникнення Катаріни?