85

Вони не відключали між собою зв’язку.

Вістінґ попросив водія їхати швидше.

— Нам на Е18, — сказав він, прикинувши, що на місці вони будуть за вісім-дев’ять хвилин.

Вістінґ переклав мобільний до другого вуха.

— Маємо якихось патрульних поблизу? — запитав він.

— Ми найближче, — відповів Стіллер. — Будемо там за шість хвилин.

— Де Гауґен?

— За дві хвилини від розкопу, — сказав Гаммер.

Далі всі їхали мовчки. Евен звернув у ліву смугу руху й обігнав таксі.

— Куди тепер? — запитав він, коли вони наближалися до кругової дорожньої розв’язки.

Вістінґові спало на думку, що вони могли б поїхати через Герьойя і виїхати на Е18 трохи на південь від місця розкопу, тоді як Гаммер зі Стіллером наближалися з північного боку. Таким шляхом було б, напевно, коротше.

— Праворуч, — звелів Вістінґ.

Чоловік у чорному «BMW» щосили натиснув на клаксон, коли Евен підрізав його на розв’язці.

— Він під’їжджає, — повідомив Гаммер. — Буде там менше, ніж за півтори хвилини. Який план дій?

І Вістінґ, і Стіллер залишили його запитання без відповіді.

Вістінґ чув у телефоні, як в авті колег озвалася поліцейська рація. Кілька патрульних автомобілів називали координати своїх позицій. Десь позаду чулися сирени.

— Ще двісті метрів, — знову озвався Гаммер.

Вістінґ знову переклав телефон на інше вухо.

— Сто метрів, — рапортував Гаммер.