У рації звучали нові інструкції. Доки поліцейські тримали під прицілом будинок, двоє підійшли ззаду до пікапа. Один з них відступив на два кроки й націлив зброю на кузов, другий, тим часом, наготувався відкинути задній борт пікапа, не знімаючи пальця з кобури. Поліцейські кивнули одне одному й опустили борт кузова.

Вістінґові та двом іншим слідчим було видно зі свого авта підошви пари чобіт. Вістінґ відчинив дверцята й вийшов з авта. Поліцейський, який опускав борт, звів гачок.

— Виходь! — скомандував він.

Ніякої реакції.

Вістінґ поволі підійшов ближче. Світло-червона рідина стікала ребристою поверхнею кузова до відчиненого заднього борту. Кров і сукровиця.

Поліцейський схопив одну ногу і підтягнув Мартіна Гауґена ближче до краю кузова. Він схилився над ним, рвучко обернувся до керівника групи й провів ребром долоні по горлу. Мертвий.

Вістінґ підійшов і підтвердив, що чоловік у кузові пікапа Мартін Гауґен.

Куля увійшла в праву скроню і вийшла з протилежного боку, пробивши відро з засоленою рибою.

Гарна то була мить. Він і Мартін Гауґен сиділи на пеньках над озером і складали у відро рибу, виловлену за вихідні.

Підійшов Стіллер, став поруч. Вістінґ мовчки обернувся до нього. Цікаво, яка у своїй сутності людина, цей Стіллер? Як вчинив би в загрозливій ситуації — утік би чи напав?

— Він, справді, зізнався? — запитав Стіллер.

Вістінґ запхав руку в рукав, відчепив крихітний записувальний пристрій і простягнув йому.

— Там усе є, — сказав він. — Якщо, звісно, спрацювала твоя техніка…

Стіллер обережно взяв диктофон, неначе то була якась унікальна й коштовна річ.

Вістінґ знову обернувся до мертвого тіла Мартіна Гауґена й подумав, що в цьому випадку зовсім не йшлося про «або… або» — або про втечу, або про напад. Хоча Мартін і вважав, що успадкував агресивні інстинкти, насправді ж він утікав усі останні двадцять чотири роки. І його втеча скінчилася тут.

87

87

Коли Вістінґ зайшов додому до доньки, Амалія гралася на канапі з айпадом, а Ліне сиділа біля неї з ноутбуком на колінах. Обидві здавалися однаково зосередженими на своїх справах.

— Це Тумас її навчив, — сказала Ліне, не відриваючись від роботи.

Вістінґ засміявся і взяв Амалію собі на коліна. Мала не випускала з рук планшета.