Баба на карку

Панна Зося, секретарка Забєговської повітової комендатури міліції, ввійшла до кабінету начальника й поклала пошту на стіл. Виходячи, як завше, не причинила за собою дверей, бо майор Станіслав Зайончковський мав звичку коментувати листи вголос і тут-таки віддавати розпорядження до них. Не любив викликати до себе підлеглих, усі накази передавав секретаркою.

Панна Зося, як і решта службовців комендатури, відчувала, що останнім часом «Старий», тобто шеф, у препоганому настрої, отож, аби не наражатися на неприємності, намагалась не потрапляти йому на очі зайвий раз. Начальник Забєговської міліції переживав дуже важку смугу прикрощів. Його заступник, їдучи мотоциклом, потрапив в аварію, а з п’яти підлеглих офіцерів один перебував на спеціальних криміналістичних курсах, другий тяжко захворів і поїхав до санаторію. В Забєгові лишилося всього троє офіцерів, один з яких щойно закінчив міліцейську школу. Не вистачало й молодшого командного складу.

До всього сталися ще й таємничі вбивства, які вже протягом двох місяців не давали спокою працівникам міліції й викликали паніку в повіті. «Старий» ходив, мов сам не свій. День розпочався фатально. Вранці старший сержант Фальковський потрапив начальникові на очі і добряче заробив, майор же, злий, як оса, зачинився у своєму кабінеті. Щонайменше хвилин зо п’ять Зося роздумувала, чи ввійти з кореспонденцією, чи трохи зачекати. Нарешті відважилась, прилаштувала пошту на письмовому столі майора і зразу ж узяла олівець та папір, щоб записати вказівки.

Чекати довелося недовго.

— А хай йому чорт! — загув баритон Зайончковського. — Ну й придумали!.. Капітана Полєщука до мене!

Секретарка вибігла, а за хвилину ввійшов Зигмунт Полєщук, який виконував обов’язки заступника начальника й займався місцевими справами.

— Здуріти можна! — Майор навіть не запропонував колезі сісти. — Знаєш, що придумали ті філософи з воєводської комендатури?

Капітанові було відомо, що Зайончковський послав до воєводського керівництва кілька листів, описавши справді розпачливу кадрову ситуацію в Забєгові, і просив, щоб воєводська комендатура сама взялася за розслідування таємничих убивств або принаймні надіслала сюди свою слідчу групу.

— Відписали, — вів далі майор, — що передавати розслідування в даний час немає нагальної потреби. Обіцяють допомогти консультаціями. Що ж до нашого прохання виділити додаткових працівників, пишуть, що вислали з Ченстохови лейтенанта... — Майор схилився над листом: — Лейтенанта Барбару Слівінську. Більше нікого дати не можуть, бо й у самих людей не густо.