— Так, у відділі пограбувань. Ми з нею розплутуємо справу Забійника.

— А, зрозумів. Як просувається?

—- Так собі. Слідів небагато. Вони припускали, що він скоро піде на нове пограбування, але поки що цього не сталося. Що, взагалі-то кажучи, дещо дивно.

На Бугстадвеєн Харрі побачив перші осінні сніжинки, що кружляли в повітрі.

— Зима! — крикнув Алі з другого боку вулиці й показав Харрі пальцем на небо. Він щось сказав братові на урду, й той відразу замінив його в ролі вантажника і почав затягувати ящики з фруктами до магазинчика. Алі м’якоюходою перетнув вулицю й підійшов до Харрі.

— Добре, що все скінчилося, — всміхнувся він.

— Звичайно, — відповів Харрі.

— Осінь — гівняна пора року. Нарешті сніжок пішов.

— Точно. А я думав, ти про ту справу говорив.

— З цим комп’ютером у твоїй комірці? Вона закінчена?

— А тобі ніхто про це не говорив? Вони знайшли людину, яка його там поставила.

— Он воно що. Тому дружину повідомили, що мені не треба сьогодні на допит в Управління. А що там насправді сталося?

— Коротко кажучи, один тип намагався подати справу так, ніби я був замішаний у серйозному злочині. Якщо запросиш мене сьогодні на обід, я докладніше розповім.

— Та я тебе вже запросив, Харрі!

— Ти не сказав, о котрій годині.

Алі звів очі догори:

— І чому у вас обов’язково треба день і годину призначати, щоб у гості прийти? Та ти просто в двері постукай, і я відчиню, а їжа у нас завжди є.

— Спасибі, Алі, я постукаю голосно і чітко. — Харрі відімкнув ворота.

— А ви з тією дамою розібралися? Може, це поплічниця була.

— Про кого ти говориш?