Марта Райнгольд знизала плечима.

— Якби я тільки знала. Вона була з нами весь час, починаючи з вівторка. Але... — Вона витягла з кишені фартуха зім’ятий папірець і розгорнула його. — Я знайшла ось це, — сказала вона, — на кухонному столі, коли сьогодні поверталася з магазину. Гельмут ще нічого про це не знає, він на монтажних роботах, він буде вдома лише завтра.

Шарлі глянула на записку й прочитала її:

«Вибачте, — було написано нерівним, але розбірливим почерком. — Ви мені дуже допомогли, дякую вам за все. Я ніколи вас не забуду. Але я мушу йти далі, у мене ще є справи. Не хвилюйтеся за мене, я впораюся. Я поверну свій борг, я обіцяю! Алекс».

— І ви не знаєте, куди вона могла податися?

Марта Райнгольд похитала головою, і Шарлі повірила їй. Їй також здалося, що жінка відчула полегшення, і не лише через зізнання. Марта Райнгольд була рада, що позбулася своєї невістки-злочинниці.

— Я не думаю, що вона вміє співіснувати з іншими людьми, це не її чеснота, — сказала вона. — Мені було зрозуміло, що вона скоро піде, тоді як Гельмут... — Вона подивилася на Шарлі. — Я думаю, він хотів, щоб вона залишилася з нами назавжди. Щоб у них знову було щось схоже на родину. А тепер... тепер вони знову розвіяні за всіма вітрами.

62

Він нікому не розповідав про старого єврея. Наразі чоловік здавався йому майже привидом. У всякому разі він не залишив після себе нічого матеріального, окрім кількох записів у чорному блокноті Рата. Ані свого імені, ані своєї адреси.

Еріка Фосс знайшла на своєму столі записку зі свастикою і була здивована. Тепер цей аркуш, гарно зім’ятий, лежав у кошику для сміття. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як єврей втік, а секретарка повернулася з обідньої перерви. Вона роздратовано озирнулася навколо, перш ніж зім’яти записку, — можливо, вона подумала, що хтось у цьому офісі був нацистом. Райнгольд Ґреф також завітав в кабінет після обідньої перерви, перш ніж повернутися до свого марафону допитів. Це був момент, коли Рат подумав зачинити двері в приймальню й розповісти своєму колезі про старого єврея наодинці, але потім передумав. Невже він повинен був визнати, причому перед помічником інспектора, що хтось так просто вислизнув крізь його пальці?

Тим паче що помічник інспектора продемонстрував йому, як це потрібно робити правильно: Ґреф розповів про свідка, невдачливого дилера з району Шойненфіртель, який упізнав Ґольдштайна завдяки фотороботу. Помічник інспектора пообіцяв чоловікові, що не буде розслідувати його справу в обмін на цінну заяву: чоловік на фотороботі, як сказав йому дилер, тиждень тому купив у нього пістолет. Він це добре пам’ятав, бо той чоловік платив доларами. І тому що пістолет «Ремінгтон 51» рідко використовується в Берліні.