— Перше пряме влучання, — сказав Ґреф перед тим, як повернутися до кімнати для допитів. — Гільза від кулі, яку ми знайшли, могла бути випущеною з «Ремінгтона».

Рат кивнув і відпустив помічника інспектора.

Він дістав із шухляди план міста й розгорнув його на своєму столі. Під час своєї попередньої прогулянки з Кірі йому раптом спало на думку, що їм потрібно шукати Ґольдштайна у Веддінгу і ніде більше. Тоді він сприйняв як підказку від таксиста, що гангстер намагався загубити його з усіх місць саме на Кеслінерштрасе, а також той факт, що вони незадовго до того перетинали Веддінг. А потім була друга подорож Ґольдштайна: Гумбольдтгайн, станція метро «Гезундбрунен» — той самий район, щонайбільше кілометр чи два від Кеслінерштрасе.

Це не могло бути збігом.

У Ґольдштайна були справи під час його першої, здавалося б, безцільної поїздки на таксі через половину міста, у Веддінг, а Рат своєю наполегливістю зіпсував йому екскурсію. У цьому районі було щось таке, що приваблювало Авраама Ґольдштайна, і йому потрібно було з’ясувати, що саме.

Рат задумливо вивчив мапу міста, взяв олівець і спочатку позначив Кеслінерштрасе, потім станцію метро «Гезундбрунен», здалеку подивився на два хрестики, як художник на свою роботу, і нарешті вирішив обвести на мапі весь простір між Рінгбанштрасе та Крістіаніаштрасе. Він склав мапу і поклав її в кишеню, залишив Кірі під наглядом Еріки Фосс і вирушив у місто.

Чим довше він сидів у машині, тим краще почувався. Нарешті він знову щось робив! Він поїхав на північ вулицею Розенталерштрасе. Лише коли він дістався до Гумбольдтгайну, то сповільнив швидкість, подивився на церкву Вознесіння, де вони знайшли мертвого бійця СА, і неквапливо поїхав далі, повз південний вхід до станції метро, звідки, мабуть, і вийшов Ґольдштайн, щоб піти за старим євреєм та чоловіками СА, і нарешті перетнув широкий шлях кільцевої електрички.

У нього не було чіткого плану. Просто хотів трохи покататися районом, який він позначив, а тоді буде видно. У будь-якому разі йому краще вдавалося думати за кермом та тримати очі відкритими. Якщо в цьому районі було щось пов’язане з Авраамом Ґольдштайном, що могло б повернути його на слід гангстера, він зрештою це знайде.

Він трохи проїхав вулицею Бадштрасе, а потім повернув ліворуч на Панкштрасе — це було пряме сполучення між Кеслінерштрасе та Гезундбрунен, двома найтовстішими позначками на його карті. Праворуч вулиця виходила на велику площу, над якою височіли похмура кам’яна гора окружного суду Веддінга. Рат зупинився й подивився на позбавлений гумору неоготичний фасад, ніби він міг щось йому підказати. Він намагався уявити Авраама Ґольдштайна в тій будівлі, але що американський злочинець міг робити в німецькому суді? Убивати якогось німецького злочинця? Чи суддю? Рат зробив кілька записів, під якими намалював три великі знаки питання, потім закрив свій блокнот і поїхав далі. Він також ненадовго зупинився на Кеслінерштрасе й глянув на кнайпу «Червоний ліхтар», яка вже була відкритою. Він залишив двигун увімкненим. Ні, тут нічого не було; Ґольдштайн зайшов тоді до цієї кнайпи лише для того, щоб позбутися свого настирливого переслідувача і завербувати кількох волонтерів, яким сподобається трощити «Б’юїк». Кілька цікавих облич зазирали у вікна машини, це була цитадель «червоних», де комуністи два роки тому навіть влаштували з поліцейськими барикадні бої; тут ви швидко викликали підозру, якщо паркувалися в надто дорогій машині, або якщо ви взагалі приїхали на машині, а не на велосипеді чи прийшли пішки. Рат знову ввімкнув передачу, повернув праворуч у кінці вбогої вулиці, деякий час їхав паралельно берегу річки Панке, що ховався за густими кущами й деревами, і над ним в якийсь момент знову з’явилася частина будівлі окружного суду. Нарешті він доїхав до довгої стіни трамвайного депо, поїхав вздовж неї, поки знову не повернувся на жваву Бадштрасе.