МАРЕК КРАЄВСЬКИЙ

МОК

Видавництво ZNAK, 2016

Переклад: Марченко Володимир Борисович

Він добре пам'ятав той день, коли було проголошено смертний вирок. Засудженим був одним із наймогутніших в світі сатрапів, і неофіційний суд складався з п'яти прихованих сутінками чоловіків.

Кожен із них сидів поза колом світла. Тому їх форми були розмитими. Маленькі настільні лампи чітко освітлювали руки з доглянутими нігтями, застібнуті на запонки манжети білих сорочок, аркуші паперу, вкриті машинописним текстом, набитим через копіювальний папір, і дві великі попільнички з сигаретами та сигарами, що диміли. Двоє чоловіків сиділи вздовж обох довгих боків столу для нарад, вкритого зеленим сукном. У верхній частині столу - тільки один. Його великі вузлуваті пальці тарабанили по столу — дуже повільно, у рівному ритмі. На золотому персні Американської військово-морської академії спалахнуло електричне світло. Його власник головував на цій зустрічі.

Шостий чоловік сидів у кутку кабінету, подалі від інших. Перед ним не було столу, лише оніксова урна ​​на довгій залізній ніжці. Він обтрушував попіл і намагався зрозуміти кожне слово, що падало зі столу. Це було непросто, хоча він слухав англійські діалоги по кілька годин на день. Але вимова, яку він чув щодня протягом року вивчення англійської, була оксфордською — бездоганною, трохи претензійною та розтягнутою на високих тонах. Однак сьогодні звучання слів було спотворено типовим американським бульканням. Тому він насилу вловлював ідіоми і розділяв у своїй свідомості односкладові слова, які зливалися між собою в бурхливому потоці висловлювання. Сильно зосередившись, він провів пальцями по скронях, наче хотів натягнути шкіру на лобі над головою. Він відчував, як напружуються шрами на його обличчі, і вони до болю нагадували йому той день наприкінці війни, коли в Гамбурзі до його щік прилип розпечений рубероїд, знесений вибухом бомби з даху.

Однак неприємні спогади йому тепер були байдужі. Найважливішим було те, що, незважаючи на бравурний середньозахідний акцент, він розумів майже все. І те, що він почув, було надзвичайно важливим, вартим не лише легкого болю в обличчі, але навіть найвищих пожертв.

– Тобі, мабуть, цікаво, Джеррі, коли настане цей особливий день. - Голова зборів подивився на одного з чоловіків, що сиділи за столом. - Ми ще точно не знаємо. Це обов’язково буде наступного року: навесні чи влітку. На відміну від терміну, місце нам добре відоме.

Він посунув скріплені скріпками пачки фотографій по столу. Кожен із чотирьох комплектыв дістався своєму адресату.