– Так само виглядає і ця вроцлавська брила, коли ми дивимося на неї на світанку спереду, – автор рапорту постукав нігтем по наступній фотографії. – Гетеанум і Народна Зала були побудовані так, що їхні входи були із заходу, а сцени – зі сходу. Це типова вісь схід-захід, як у середньовічних храмах. Вхід із заходу, вівтар зі сходу. Ex oriente lux[1]. Вроцлавська зала, освітлена сонцем, що сходить, справляє таке ж надприродне, сильне враження, як і храм Гете.

– Вона справді надзвичайна. – Голова зборів провів рукою по темно-синьому рукаву, на якому вище чотирьох золотих смуг — однієї широкої й трьох вужчих — була вишита зірка. – Її сила виразу викликає занепокоєння навіть серед польських комуністів. Нещодавно на таємній нараді у Варшаві було прийнято своєрідне рішення звести перед ним 100-метровий сталевий шпиль. Його доручили спроектувати відомому архітектору, професору Станіславу Хемпелю. Наш агент, який проник в органи влади Варшави, включно з Бюро Відбудови Столиці, де працює Хемпель, дістався до цього доручення. Ось як у ньому пояснювалася необхідність спорудження сталевого об’єкта, – він одягнув окуляри і почав читати: – "Щоб цей шпиль, цей символ нової Польщі, що піднімається до неба, візуально розрізав пам’ятник германської пихи навпіл і позбавив бетонну брилу її таємничої та зловісної сили. Щоб кожен, хто підходитиме до Народної Зали з переду, перш за все побачив, як польська голка розколює німецького велетня з ніг до голови".

Запала тиша. Зібрані почали втрачати терпіння. Це були люди дії, і розповіді про таємні сили на роздоріжжях та про потужну енергію чакр викликали в них помірний ентузіазм. Голова подав референтові звіт польського агента і глянув на людей за столом.

– Поляки розіб’ють цю будівлю символічно, – забарабанив він пальцями по стільниці, – а ми розіб’ємо в одному місці, але буквально. Ми поховаємо під купами бетону не тільки кількох сталінських корисних ідіотів, а й самого Сталіна... А як ми це зробимо? Про це нам розповість таємничий джентльмен, який тут з нами і який надзвичайно багато палить.

Погляд голови помандрував у куток кімнати. На чоловіка зі шрамами на обличчі звернули увагу й інші четверо учасників зустрічі. Викликаний загасив цигарку й важко підвівся. Він увійшов у смугу світла, а потім сів на чолі столу навпроти шефа. Допитливі погляди повисли на його квадратній щелепі, на вкритих шрамами щоках і густому сивуватому волоссі, укладеному легкими хвилями. Чоловік був масивний, широкий у плечах і офіційно одягнений – у смокінгу бездоганного крою та при краватці.