– прояв сили – проявом милосердя;

– закон – благодаттю;

– здатність утримувати – прагненням давати.

Хто встигав зробити це – той продовжував мчати лезом з нескінченності в нескінченність. Хто не встигав – утрачав баланс і падав або праворуч у приховану за хмарами сфіру Біна3 чи в сфіру Гвура4, або ліворуч у сфіру Хохма5 чи в сфіру Хесед6. При бажанні забіг «лезом Оккама» можна було повторити, причому неодноразово, проте результат був майже незмінним. Нарешті остаточно переконавшись, до порядку вона тяжіє чи до хаосу, а також з’ясувавши тривалість перебування на «лезі», душа починала готуватися до відповідного земного втілення. Ось, власне, і вся кабалістична містика, довкола якої там, у земному світі, накрутили хтозна яких дурниць.

З-поміж цілого сонму інших душ «лезом Оккама» тепер нісся веселий молодик з серйозними очима. Ну-у-у, як, себто, молодик… У тонкому світі вік був абсолютно відносним, яку подобу хто хотів мати, таку й мав. Це стосувалося абсолютно всіх зовнішніх рис і всіх деталей одягу, тому фіксуватися на них – тільки час гаяти. У сфірі Даат душі пізнавали одна одну в зовсім інший спосіб – через внутрішнє тяжіння чи відштовхування.

А зовнішність можна було змінити будь-коли. Дехто навіть навмисно «перекроювався» щомиті: зі старця на дитину, потім на огрядну жінку, потім на худорлявого юнака, на літнього чоловіка, на дівчину… і знов, і знов… Утім, наш веселий молодик вважав за краще незмінно зберігати серйозність в очах навіть під час забігу «лезом Оккама». І навіть при тому, що на бігу спокійно й розважливо розмовляв з Багряним Янголом:

– Отже, ця місія пропонується мені?

– Тобі, так.

– І це високе рішення, кажеш?

– Не просто високе – найвище!

– Особисто Всемогутній?..

– Особисто Сущий найменші деталі затвердив.

– Висока честь!

– Авжеж. Таке не кожному довірять.

– А чому саме мені? Чому не іншому комусь?

– Бо ти вже майже досягнув середини нескінченності.

– Майже середина «леза Оккама». Майже… Х-ха-а-а!.. Оппа-а-а!..

Коли молодик заусміхався, то на його лівій руці нізвідки раптом виникла чималенька порція осяяння: розмита потоками весняних талих вод земляна дамба осідає, і нестримні маси сморідно-чорного глею проливаються апокаліптичним потоком на натовп людей, які все ще перебувають у повному невіданні. Щоб не втратити рівновагу і продовжити біг-ковзання, молодикові довелось шалено вигнутися праворуч і зачерпнути з пухнастих грозових хмар повну пригорщу розуміння причин майбутньої трагедії.

– От бачиш, як вправно ти впорався! – радісно похвалив молодика Багряний Янгол.