– Але ж все одно це ще не середина, а лише МАЙЖЕ середина, – скрушно зітхнув молодик. Під дією скрути його десниця хитнулася донизу, довелося негайно врівноважуватися веселощами на лівій руці.

– Переважна більшість душ не дістається навіть сюди. А ти майже дістався… вкотре вже, нагадай, будь ласка?..

– Це сімнадцята спроба.

– От бачиш! У тебе вистачило впертості аж на сімнадцять забігів.

– Подейкують, нібито такий собі Ґаутама Сіддгартха здійснив не якісь там сімнадцять, а цілих сімдесят тисяч спроб і все ж таки спромігся досягти нескінченності. А досягнувши – пішов на втілення і став Буддою.

– Ну, ти ж розумієш, що це лише жарт…

– З якого дива я маю це розуміти?

– Бо світ влаштований так, що розвиток душі можливий тільки в найнижчому – в земному світі.

– А як же сімдесят тисяч спроб Ґаутами?

– Кажуть же тобі: це жарт! Його душа пройшла земний шлях…

– Ну, тоді підкиньте мені такий земний варіант, щоб я теж став Буддою!

– Станеш, тільки не одразу, а поступово.

– А прискорити хіба не можна?..

– Кожній людській душі пропонується завдання, яке вона здатна виконати на межі напруги. Така ціна розвитку. Наприклад, ти все ще не дістався середини «леза Оккама»…

– Краще не треба про це, бо я…

Однак було вже надто пізно: нагадування про попередні невдачі вивело молодика з рівноваги. Він відчайдушно змахнув правою рукою, марно намагаючись ухопити жменю величі, й полетів шкереберть у хмари ліворуч, лишаючи за собою в золотавому повітрі туманно-мінливий слід.

Багряний Янгол наздогнав його, лише коли молодик зупинився в яскраво-смарагдовій сфірі Нецах7. Себто, як зупинився… Прилип на малахітовій стелі – якщо тільки можна було в цьому світі вести мову про «верх» і «низ».

– Чотириста п’ятдесят! Вітаю з досягненням.

Розпластавши ошатні, з полум’янистими кантиками багряні крила по шовковисто-трав’янистій хмарній поверхні, посланець прилаштувався «валетом» поруч із молодиком.

– Чотириста п’ятдесят земних діб… Пхе! Бувало й більше – наприклад, цілих чотириста сімдесят п’ять.