– Ні, тут явно ховається підступ, – вперто мотнув головою молодик.

– Чому ти так вирішив?

– Якби треба було зупиняти катастрофу, я б зрозумів, а так…

– Вибач, я не врахував, що ти все ще на рівні Розуму. Хочеш відчути вселенську Любов? Нумо мерщій за мною!!!

Від потужного помаху багряних, з полум’янистими кантиками крил повітрям покотилися сапфірові хвилі, однак ні Янгола, ані молодика в сфірі Нецах уже не було. Обидва провалилися в мертвотно-чорний морок пекла.

Берег Озера Непролитих Сліз. Поза простором і часом

Берег Озера Непролитих Сліз. Поза простором і часом

– Вона… важка, немов свинець! Ні-ні… швидше, немов ртуть. Тільки ртуть не срібляста, а попелясто-чорна. І ще обпікає льодовим холодом.

Молодик нахилив руку. Важкі краплі скотилися пальцями, упали на поверхню озера, схожу на поліровану базальтову плиту. Від цього по чорній рідині пішли на всі боки рівні концентричні кола… І знов все виглядає мертвим! Вічно мертвим. Вічно!..

– Озеро Непролитих Сліз. Звідки така дивна назва?

– Ніхто вже не пам’ятає точно, – Багряний Янгол спочатку трохи розправив, потім якнайзручніше склав на спині розлогі крила, що в одвічному пекельному мороку здавалися брудно-брунатними. – Мене ж особисто влаштовує наступне пояснення. Коли людина плаче, то відчуває полегшення. Отже, пролиті сльози полегшують її стан. Натомість сльози невиплакані – це од-вічний невблаганний біль. Тому ці сльози важкі, немов свинець чи чорна ртуть. І пекучо-льодяні. Сподіваюсь, ти мене зрозумів.

– Таким чином, ці негідники хочуть…

– Так, вони прагнуть, аби живі забули про все це. Отож саме забуття і є причиною катастроф, які триватимуть одна за одною, доки хтось не розірве цей ланцюжок. Тоді сльози проллються і настане полегшення.

– І це маю зробити я?

– І це зробиш ти. Вже не з міркувань Розуму – з Любові до людей!.. Чи з’являється у тебе передчуття Любові тепер, у цьому пекельному місці?..

– Стривай… Наскільки мені відомо, у Вирії біля Сущого відпочивають улюблені Його пророки – Кобзар і Каменяр. Чому я, чому не вони?

– Сущому видніше. Він стверджує, що час пророків ще не настав, що дорогу для них хтось має проторувати, підготувати.

– Як Іван Хреститель для Христа?

– Отож наперед пророків до народу цього були послані поети, наділені неабиякими талантами. Однак усі вони злякалися. Всі до одного.

– А чим я кращий від поетів?