— Вибачте, але я не можу віддати вам пістолета, — сказала Аомаме.
— Байдуже. Це особистий подарунок від мене. Якщо він вам заважатиме, можете викинути його в Токійську затоку. Таким чином світ наблизиться на один невеликий крок до роззброєння.
— Врешті-решт, можливо, я так і не стрілятиму з пістолета. Усупереч словам Чехова.
— І це не має значення. Краще не стріляти. Двадцяте століття наближається до свого кінця. Теперішнє становище відрізняється від того, що було в часи Чехова. Карети не мчать, а дами вже не носять корсетів. Світ пережив нацизм, вибух атомної бомби й сучасну музику. За цей час помітно змінився навіть метод написання художніх творів. Нема чим перейматися, — сказав Тамару. — Маю ще одне запитання. Сьогодні ввечері, о сьомій годині, ви зустрінетеся з Тенґо Каваною на дитячій гірці.
— Якщо все піде добре, — сказала Аомаме.
— Власне, що ви будете робити на дитячій гірці, якщо з ним зустрінетеся?
— Удвох дивитимемося на Місяць.
— Дуже романтично! — захоплено сказав Тамару.
Розділ 27 (про Тенґо) Можливо, тільки цього світу не досить
Розділ 27
(про Тенґо)
Можливо, тільки цього світу не досить
Тенґо спав, коли в середу вранці задзвонив телефон. До самого досвіту не міг заснути, і в його організмі ще залишилося віскі, яке тоді випив. Уставши з ліжка, він здивувався, побачивши, що навколо вже зовсім світло.
— Кавана-сан, — сказав якийсь чоловік незнайомим голосом.
— Я слухаю, — відповів Тенґо й подумав, що, можливо, розмова буде про формальності, пов'язані зі смертю батька. Бо голос незнайомця звучав тихо й по-діловому. Однак будильник показував майже восьму годину ранку. О такій порі не могли дзвонити з міської управи або фірми ритуальних послуг.
— Вибачте, що так рано дзвоню, просто мусив спішити.
«Спішна справа. Яка?» — подумав Тенґо. Його голова була все ще в тумані.
— Ви пам'ятаєте Аомаме-сан? — спитав співрозмовник.
Аомаме? Від цього слова сп'яніння і дрімота кудись зникли. Свідомість раптом, як декорація на сцені, змінилася. Тенґо міцніше стиснув у руці слухавку.
— Пам'ятаю, — відповів він.