— Досить рідкісне прізвище.
— Вона вчилася зі мною в одному класі початкової школи, — насилу звівши голос, сказав Тенґо.
Незнайомець зробив коротку паузу.
— Кавана-сан, вам цікаво зараз порозмовляти про Аомаме-сан?
Тенґо здалося, що цей чоловік говорить якось дивно, по-особливому, ніби виконує роль в перекладеній авангардистській п'єсі.
— Якщо не цікаво, то не будемо марнувати часу. І відразу скінчимо розмову.
— Цікаво, — поспішив відповісти Тенґо. — Але, пробачте, з ким маю честь розмовляти?
— Я маю для вас повідомлення від Аомаме-сан, — не відповівши на запитання, сказав чоловік. — Аомаме-сан хотіла б з вами зустрітися. А як ви на це дивитеся? Згодні на таку зустріч?
— Згоден, — відповів Тенґо. Відкашлявшись, він ковтнув слину. — Я давно хотів з нею зустрітися.
— От і добре. Вона хоче з вами побачитися. І ви хочете того самого.
Тенґо раптом здалося, ніби повітря в кімнаті охололо. І він накинув на піжаму джемпер, що лежав поблизу.
— То як це можна зробити? — спитав Тенґо.
— Ви зможете піднятися на дитячу гірку, як тільки стемніє? — запитав чоловік.
— На дитячу гірку? — перепитав Тенґо. «Власне, про що говорить цей чоловік?» — подумав він.
— Я тільки передаю те, що сказала Аомаме-сан. Мовляв, ви зрозумієте, якщо я так скажу. Вона хоче, щоб ви піднялися на дитячу гірку.
Тенґо машинально торкнувся рукою твердого волосся, покуйовдженого під час сну. «Дитяча гірка… Я звідти поглядав на два Місяці. Очевидно, йдеться про неї», — міркував він.
— Здається, розумію, — сухим голосом сказав Тенґо.
— Гаразд. Далі: вона хоче, щоб ви взяли із собою цінні речі, яких не готові залишити. Щоб після такого приготування поїхати далеко.
—