— Як це?

— Крейзі, — Жак винувато усміхнувся. — Здається, так кажуть англійці. Коротше, не сповна розуму. — Жак покрутив пальцем біля скроні.

— Все одно мені треба з ним побалакати. Я люблю мистецтво.

Жак знову стенув плечима.

— Це не малярство, а карикатура. Малює якісь трикутники, кубики, ромбики, а потім каже: «Тут намальовані три жінки». Крейзі. Я вас можу провести до нього. Але потім не кажіть, що я не попереджав. Він не надто гостинний…

— Пабле, — прокричав Жак з порогу, — Я до тебе гостю привів. Міс любить мистецтво і хоче познайомитись з твоєю писаниною. — Гей, Пабле, ти вдома? От бісовий поріг, — вилаявся Жак і потер вдарену ногу.

Посеред кімнати сидів худорлявий чоловік і водив вугіллям по мольберту. Він озирнувся лише на мить і знову відвернувся до картини.

— Ти б намалював мій портрет? — запитала вона.

Він кілька секунд дивився на неї, потім похитав головою і продовжив малювати.

— Чому ні?

— Мій колір рожевий, а твій помаранчевий. Я не малюватиму тебе, — відповів художник.

— Я ж казав, що він крейзі. — втрутився Жак.

— Я б гарно заплатила.

— А я малюю лише те, що мені заманеться.

— Ти вважаєш себе зовсім вільним? Вільним від усього? — запитала вона.

Якийсь час він мовчав.

— Моя свобода — мої картини. Ну і що з того, що кожен в них бачить різне? Я ж бо знаю, що на них. Ось картина три жінки, а, можливо вона тут одна, а то й більше. Я малюю вночі, а сплю вдень. Вітаю друзів вистрілом з револьвера…

— Ти так само легко як і від грошей відмовишся від корабля-мийки і свого імені? — запитала Лі.

Художник вдоволено усміхнувся.

— А від своїх картин?