— Ага, отака. Напівсонна за пультом занурення.
— Я б випила стимулятор.
— Снодійне зі стимулятором, це круто! — прокоментувала Ліна.
Я скрушно похитав головою й запитав з м’яким докором:
— Що ти з собою робиш?
Кортні знову лягла на ліжко й тихо заплакала.
— Що я з собою роблю? — заговорила вона крізь сльози. — Я?… Ні, шкіпе, це ти зі мною робиш! Ти… ти мусив викинути мене з команди ще після першої експедиції. Але ти взяв мене на Вавілон. Либонь, потішався з того, як дівчина, на три роки старша за тебе, захопилася тобою, мов мала шмаркачка. Ти жорстокий, безсердечний еґоїст… І ще питаєш, що я з собою роблю. Я втікаю в сон від власних думок — от що я роблю! Коли не сплю, думаю про тебе. І про себе. І про те, що ми можемо загинути. Я помру, так і не пізнавши твого кохання… Але тобі на це начхати. — Припинивши плакати, Прайс перекинулась на інший бік, обличчям до стіни. — Прошу вас, ідіть геть. Обоє. За п’ять годин моя вахта. Я маю виспатися.
Кілька секунд я мовчав, збираючись на думках.
— Кортні, ти розумієш, що як командир я зобов’язаний усунути тебе від чергувань?
— Ну й усувай, — промимрила вона, вже засинаючи. — Роби, що хочеш… Щоб тебе покорчило!..
Ми з Ліною безпомічно перезирнулися.
6
6
6Вже після опівночі, коли Елі змінилася з вахти, ми розповіли їй про те, що сталося. В своїй оцінці ситуації вона була категорична:
— Це шантаж! Відвертий і безсоромний шантаж.
— Цілком можливо, — кивнув я. — Але це нічого не міняє. Свідомо чи ні, Кортні провокує мене усунути її від польотів.
— Чого ти не хочеш робити, — підхопила Елі. — Бо це стане кінцем її служби. За інших обставин усе обійшлося б — та тільки не зараз, не в переддень війни. Зараз це розцінять як дезертирство. А ти решту життя каратимешся тим, що зіпсував дівчині кар’єру. Я ж знаю тебе, як облупленого. Згадай свої докори сумління з приводу негідника Ґарсії. А тут ситуація набагато гірша.
— Авжеж, — погодився я. — Гіршої бути не може. І я не знаю, що вдіяти. Треба змусити Кортні опам’ятатися. Бодай до кінця війни — а потім буде легше. Тільки як це зробити?